16 вересня 2021 року відбулося чергове засідання клубу “Позиція”. Валентина Іванівна Мітіна виступила з оглядом літератури, що підготували працівники бібліотеки, підкресливши, що сьогодні середньовіччя оцінюється дослідниками по-різному. Хтось вважає їх епохою темною та похмурою, а хтось, навпаки – проривним та унікальним періодом в історії людства. Кожну точку зору Валентина Іванівна проілюструвала підібраною літературою (енциклопедія середньовічного марновірства, демонологія середніх віків, тексти, хрестоматії, тощо) і звернула увагу на оцінювання середньовіччя філософами ХХ століття, що назвали сучасність Новим середньовіччям ((У. Эко, Ф. Ніцше, О. Шпенглер, М. Бердяев, Й. Хейзінга та ін.)
Модератор зустрічи Н.В. Мірошкіна, навпаки, дозволила собі з цим песимістичним висновком не погодитись, зазначивши, що в історії культури не завжди співпадають «осінь» культури і цивілізації. До прикладу, у античному Римі співпали криза цивілізації і культури, проілюструвавши цю тезу цитатою з трактату Сенеки «про щасливе життя», де філософ з гіркотою підкреслював, що «всупереч здоровому глузду, народ завжди встає на захист того, хто несе йому лише біди».
Але в Європі, особливо в епоху пізнього середньовіччя (XІV –XV століття), на руїнах цивілізаційних «осінніх» структур визрівають нові, «весняні» культурні бруньки.
Так з’являється нова інтелектуальна еліта – принц Енріке-Мореплавець, чиновник і поет Дж. Чостер та ін., а на фоні кризи латини– діячі культури, що по суті, створюють свої національні мови для вираження елітарних претензій, філософії, науки, мистецтва і культури в цілому. Більш того, з’являється необхідність у незалежних від церкви наукових експертах для вирішення особливо важливих для держави справ. Яскравий приклад тому – скликання королем Іспанії «математичної хунти», тобто команди вчених, своєрідного мозкового штурму для підтвердження гіпотези Христофора Колумба та здійснення експедиції до нового континенту.
У той же час кризові процеси охопили всі традиційні середньовічні інститути: схоластичні богословські центри, університети, політичні та інші установи.
Вже у ХIV сторіччі філософ Дунс Скот стверджував, що «Бог настільки вільний, що вислизає від людського розуму». Тобто Бог – синонім невизначеності а не аж ніяк не «міра всіх речей», як у ранньому Середньовіччі. Можливо саме тут відбувається зміна культурної парадигми, припустила модератор. А розвинути цю нову парадигму намагалися не тільки інтелектуали нового типу, а й представники католицького офіціозу. У якості такого представника Н.В. Мірошкіна назвала католицького кардинала Миколу Кузанського, математика і астронома, філософа, що обґрунтував принцип «ученого пізнання». Самовпевненому схоластичному знанню про Бога і світ він протиставив эпістемологічний парадокс «вченого незнання», частково нагадуючий тезіс Сократа: «Я знаю тільки те, що я нічого не знаю. Але інші не знають і цього». Але міркування Кузанського про подив, що викликає філософський пошук, незнанні, як основі раціонального пізнання і несумірності, як фундаментальній властивості речового світу, можна вважати його інновацією. Модератор підкреслила, що «незнання» виявляється таким запереченням знання, що містить у собі заперечуване. Міркування Миколи Кузанського корелюють також з неспівмірністю кінцевих речей з нескінченним Богом (абсолютним максимумом).
Діалектичний підхід до істини науки і філософії привів ученого-богослова до
актуального і сьогодні вчення про збіг в Абсолюті “мінімуму і максимуму” (що обговорюють математики, астрономи і фізики-теоретики у ХХІ ст.).
Цей принцип, в свою чергу, передував вченню про збіг протилежностей, який уже в ХІХ столітті став у Гегеля “ядром” його діалектичного методу.
На закінчення вечора присутнім було запропоновано відеоролик з
портретами середньовічних і сучасних філософів під музику канцони ХІІІ сторіччя.
Наступне засідання, що відбудеться в жовтні, буде присвячено 190-річчю від дня народження О.П.. Блаватської. Модератор – к.ф.н. Суріна Анна Юріївна.
Leave a Reply