.

Полішкаров Олекса Федорович

Полішкаров (Полішкар) Олекса Федорович

    (1931- 2006)

PolichkarovНародився 25.03.1931 року,  в м. Миколаїв, український та російський поет в українській діаспорі РФ. Член Спілки письменників Росії (1991). Рід П. із запорозьким корінням не обійшли розкуркулення, висилки та репресії («Всі мої найближчі родичі були або репресовані, або там у сталінських таборах і розстріляні»). Прадід поета Панас Савун повернувся із Задунайської Січі, мав Георгіївського хреста й грошову винагороду, за яку придбав хутір у рідному с. Вовчий Яр під Миколаєвом (тепер с. Радсад). Дідів брат Леонтій Панасович Савун отримав дворянство, закінчив Акад. Генерального штабу, потім служив в Армії УНР, був полковником у гетьмана П. Скоропадського. Батько Федір Іванович Полішкар теж в Армії УНР здобував волю для України, був тяжко контужений (за каліцтвом був інв. ІІ групи), згодом став активістом Укр. т-ва «Просвіта» у Миколаєві (як і його старший брат), знав напам’ять опери М. Аркаса «Катерина» за Т. Шевченком й «Тарас Бульба» М. Лисенка. Мати Агафія Іванівна (1910 р. н.) переспівала синові масу укр. народ. пісень, «під її колискові я й став поетом», згадував П. Сімейні перекази пов’язували свій рід з родичами Т. Шевченка. На покуті, під іконами, лежали дві книги: «Євангеліє» та «Кобзар» («На помощь я кликал с бедой пополам / Ісуса Христа и Тараса Шевченко…»). Тож зовсім природньо з дитинства в долі та поетичній творчості П. постійно присутній Т. Шевченко, почуття укр. патріотизму. Батьки, П. і його брат Олександр (1935 р. н.) мешкали в Миколаєві по вул. 1-а Піщана, 26.

Навчання  розпочав 1939 у середн. шк. № 34 (вул. Декабристів), 4 класи якої закінчив у 1946 і зразу ж вступив до ремісничого училища № 1 при суднобудівному заводі ім. А. Марті. 1948 закінчиши училище за спеціальністю «фрезеровщик 5-го розряду» працював на заводі ім. А. Марті (13.07.1948 – 24.08.1949), потім електриком в Управлінні міськтрамваю (28.02.1950 – 7.02.1951), електромонтером в Миколаїв. міськелектромережі (28.03.1951 – 12.04.1951). Навчання в училищі й роботу поєднував із заняттями у вечірній середній школі робітничої молоді № 3 (тоді по вул. Леккерта, тепер – В. Даля). У 1949 вступив до Миколаїв. суднобудівного технікуму, але із-за матеріальної скрути залишив його, а продовжив навчання в школі, яку того ж року закінчив (Атестат зрілості № 247679 від 24.06.1951). З 1951 по 1.03.1957 навчався в Миколаїв. кораблебуд. ін-т (тепер Національний університет кораблебудування імені адмірала Макарова) за спеціальністю «електрообладнання суден».  Був чл. редкол. відомої у місті студент. стінгазети «Крокодил» (засн. 5 травня 1939). Під час навчання неодноразово звертався до адміністрації ін-ту з проханням звільнити його від оплати за навчання у зв’язку з матеріальною скрутою. Закінчивши інститут (диплом № 843801 від 28.02.1957) з 9.04.1957 розпочав працювати на посаді технолога на Миколаїв. суднобудівному з-ді.

У 1957 після з’їзду Спілки письменників декілька віршів П. слухав О. Гончар і похвалив їх, назвавши автора поетом.

1961–1964 служив в армії, в Угорщині, а повернувшись до Миколаєва, за порадою працівника КДБ, змушений був 1964 покинути Україну й поїхати до Ленінграда, де пропрацював інженером з випробування електрообладнання та захисту реакторів на підводних човнах на заводі «Електросила» до 1998, бував у відрядженнях на військових кораблях. За доносом потрапив до тюрми («Не уснуть, а в боковом кармане / Все страницы «Кобзаря» в крови…»), але кер. «Електросили» домоглися звільнення. Друкував вірші рос. мовою (1-а збірка «Хлеб и соль», 1975), в яких переважали українські мотиви, писав і рідною, хоч тоді не друкували (у Миколаєві писав рос., а в Росії, відчувши рідні корені, – укр.).

У подальшому були «Горлинка» (Архангельск, 1979), «Вдохновение», «Клинопись грозы» (СПб, 1991), «Складень» (СПб, 1995), «Дикий сад» (Спб, 1996), «Ледолом» (Спб, 1997), «Слово о капитане Игоре» (СПб, 1998), «Огниво» (СПб, 1999), «Признання поезії» (Київ, 2000), «Жемчужная зар» (СПб, 2002), «Возвращение» (СПб, 2004), друкувався в альманахах «Молодой Ленинград», «День поэзии», ж. «Аврора», «Днепр». В Україні відомий за публікаціями обл. газ. і зб. «Рассвет» (1959), «От заводського причала» (1981), «Ветер с лимана» (1988). Поезії, писані укр. мовою, вдалося видати в Росії як частини зб. «Дикий сад» (1996) та «Огниво» (1999).

У Ленінграді зійшовся з земляками-укр., яких доля теж закинула в Росію. Увійшов до групи укр. інтелігенції, яка ініціювала відродження Т-ва укр. культури (діяло в Петерб. 1898–1918). Т-во зареєстрували в січні 1988. Олекса Федорович став одним із заступників голови. Очолив групу, яка організувала й здійснила встановлення пам’ятного знаку (гранітного валуна зі врубаним написом) на місці 1-го поховання Т. Шевченка в Петерб., біля церкви на Смолен. цвинтарі (відкр. 10 берез. 1989). Був серед організаторів та учасником походу-реквієму в травні 1991, який повторив шлях перенесення праху нашого генія 1861 до Канева та спорудження пам’ятника Т. Шевченку в Петерб. Цю ідею популяризувала й Миколаїв. «Просвіта». Незважаючи на спланований широкий спротив антиукраїнських сил, подарована 1993 видатним американ. ск. укр. походж. Лео Молом (Леонідом Моложанином) бронзова ск. на гранітному постаменті була встановлена в Ординарному сквері та відкрит. 22 груд. 2000.

Т. Шевченку Олекса Федорович присвятив вірші «Тарас Шевченко у Балтийского моря» (зб. «Клинопись грозы» (1991), «Тарасові Шевченку», «Останнім шляхом Кобзаря», «Що нам треба», «Быль о «Кобзаре» («Дикий Сад», 1996), «Тарас Шевченко», «Славень роду Тарасовому» (присвятив Шевченковому нащадку В. К. Шевченку, «Огниво», 1999; «Признання», 2000), «Мир света» (зб. «Жемчужная заря», 2002) та ін. Ім’я Т. Шевченка та ремінісценції його життя й творчості часто зустрічаються у поезіях Полішкарова.

У зб. П. (рос. й укр. мовами) присутня Україна в подіях іст. та сучасності, укр. мова та діячі укр. культури, яку він, живучи в Росії, постійно пропагував рос. поетичним словом. Багато поезій він присвятив Миколаєву, козацтву запорозькому, нашому Степу, осмислюючи нелегку й героїчну історію предків та прагнучи оживити національну й людську гідність укр. Велика частина творчості  присвячена подіям та діячам російської історії та культури, враженням від подорожей та природи Півночі.

Трагічно загинув у Петербурзі, потрапивши під машину, там і похований.