Садовський Микола Карпович
(1856-1933)
Садовський (справж. Тобілевич) Микола Карпович (6.03 чи 13.12.1856, с. Кам’яно-Костувате, тепер Братського району Миколаївської області – 7.02.1933, м.Київ, похований на Байковому кладовищі) – український актор, режисер, театральний діяч, один із засновників українського національного професійного театру, письменник, перекладач. Брат І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського та М. Садовської-Барілотті. Навчався в повітовій школі в Бобринці, в Херсонській гімназії (1868–1869), в Єлисаветградському реальному училищі (1869–1877). Пішов добровольцем на російсько-турецьку війну (1877–1878), в рукопашному бою на Шипці врятував прапор полку, відзначений Георгіївським хрестом. Направлений у Київську, потім Одеську військову школу (1878–1880), служив у м. Бендерах, де в аматорському театральному гуртку познайомився з геніальною актрисою та майбутньою дружиною М. Заньковецькою.
1881 вступив до професіональної театральної трупи Г.Ашкаренка. З 1882 Садовський у трупі М. Кропивницького (з неї почався театр корифеїв), з 1883 – у трупі М. Старицького. 1885–1898 очолював разом з М. Заньковецькою власну трупу. Потім працював у товаристві артистів під орудою Саксаганського і Садовського (1898–1900), згодом у трупі Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського, за участю Заньковецької (1900–1903), у трупі під орудою Саксаганського і Садовського за участю Карпенка-Карого (1903–1905). Ці трупи грали у багатьох містах України, Росії (у т.ч. в Петербурзі й Москві), у Варшаві, Кишиневі, Тбілісі, Кутаїсі, Баку. Це були кращі колективи корифеїв українського театру. 1905–1906 Садовський – директор і режисер українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові. 1907 у Києві за власною ініціативою Садовський відкрив перший український стаціонарний театр, перекресливши таким чином імперську заборону. Основою репертуару стала українська класика, Шевченківські твори та твори нових драматургів. Уперше, всупереч заборон, ставилися спектаклі за перекладами російських та європейських драматургів (перекладав і Садовський), а також опери, у т.ч. «Катерина» М. Аркаса (1907–1917) й «Пан сотник» Г. Козаченка (1911–1914) за Т. Шевченком.
1911 Садовський з трупою взяв участь у вечорі пам’яті Т. Шевченка в Москві. Виїздив з трупою до Канева на могилу поета. Театр корифеїв і Садовський особисто зробили неоціненний внесок в утвердження в українському народі національної ідеї. Тож із постанням УНР Садовський виконував чимало доручень молодої держави, зокрема, був головним розпорядником урочистостей на Софійському майдані в Києві при прийнятті Акта Злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919. Служив в Армії УНР. З падінням УНР, разом з Армією та частиною трупи відступив на територію Польщі. Влітку-восени 1921 у Львові – ад’ютант командуючого майбутнього листопадового рейду Ю. Тютюнника, член його штабу, брав участь в організації та самому 2-му Зимовому поході Армії УНР у листопаді 1921, у бойових діях командував сотнею, маючи військове звання підполковника. 1921–1923 очолював перший український професіональний театр на Закарпатті – театр товариства «Просвіта» в Ужгороді. 1926 повернувся в Україну. Гастролював по Украйні з П. Саксаганським. З ним поставив 1927 оперу М. Аркаса «Катерина» у Київському оперному театрі. Знявся в одному з перших українських фільмів «Останній лоцман» (1929). Переклав повість М. Гоголя «Тарас Бульба». На формування світогляду та вибір творчого шляху Садовського найбільший вплив мали Т. Шевченко, М. Гоголь, М. Щепкін. Ще в дитячі роки в с. Кам’яно-Костуватому малий Садовський сприйняв душею красу рідної природи та рідного слова, коли мати співала йому народних пісень, які перелилися в лірику «Кобзаря».
Героїчність характеру Садовського проявилася і в житті (на війні та в боротьбі за український 
театр), і на сцені – вже у перших ролях у Шевченковому «Назарі Стодолі» та «Невольнику» М. Кропивницького за Т. Шевченком, де він грав Назара й Гната, Степана й Коваля. І було це в Одесі та у Миколаєві, у вересні 1883, на сцені театру Я. Шеффера, у виставах першої, славнозвісної згодом трупи театру корифеїв під орудою М. Старицького. Гастролював Садовський у Миколаєві також у складі трупи М. Кропивницького у червні 1885, у вересні-жовтні 1886, уже з власною трупою, як актор і режисер, Садовський прибуває до Миколаєва на тривалі гастролі в грудні 1889 та в січні-лютому 1890, а потім у жовтні 1894. У травні-червні 1898 він прибуває у складі З’єднаного товариства Саксаганського і Садовського. Та найбільший тріумф у Миколаєві випав театрові корифеїв, як його назвали пізніше, у вересні-жовтні 1900 та знов таки у вересні-жовтні 1902. Тоді наші земляки побачили на своїй сцені відразу все славнозвісне сузір’я геніальних акторів у складі об’єднаної трупи, яка так і звалась: «Українська трупа Кропивницького під орудою Саксаганського і Садовського за участю Заньковецької». Це був час найвищого злету всього українського театру на межі XIX-XX ст., то було потрясіння душ. Двічі гастролював Садовський у Вознесенську. Й постійно у репертуарі актора й режисера Садовського були Шевченківські вистави. Великий талант Садовського виявився і в декламуванні поезій, особливо Т. Шевченка, а надто його улюбленого послання «І мертвим, і живим, і ненародженим…» Його «Спомини з російсько-турецької війни» рясно пересипані цитатами з Т. Шевченка.
Валерій Бойченко, Ігор Марцінковський
Шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини, Миколаїв, 2014