Нещодавно відбулася цікава зустріч з журналістом, істориком Вахтангом Кіпіані. У нашому місті є багато шанувальників сайту “Історична правда”, що започаткував наш київський гість, у недалекому минулому – студент миколаївського вишу. Свідченням цьому – переповнена зала бібліотеки.
Промовець пояснив важливість об єктивного погляду на всі історичні події та окремих особистостей. Як приклад він наводив Волинську трагедію, особистості Бандери та Шухевича, а також Суворова. Нині, як ми знаємо, у Польщі мусується ця тема. І не завжди правдиво. Та й не всі українці до цих людей ставляться позитивно. Та не треба забувати, що призвело до тих подій і які наслідки ми пожинаємо і досі.
Після лекції кожен мав можливість поставити запитання, зокрема, що стосуються декомунізації. Порушувалося питання і про Українську Православну Церкву Московського патріархату, а також придбати нові книги під редакцією В. Кіпіані.
Як завжди, засідання літературно-філософського клубу “Позиція”пройшло цікаво, наповнено. Тема була незвична – “Пляма в образотворчому мистецтві. Вплив світової культури на матеріалізацію образу”, а модератором виступив член Національної спілки театральних діячів України Сергій Володимирович Пантелейчук. Його ім’я відоме не лише в театральних колах і не тільки нашої держави. Людина щедрої душі і м”якої вдачі він і до учнів своїх ставиться шанобливо, по-дружньому. У кожному намагається не лише побачити, а й розвинути талант. Тому важливо, як людина ставиться до форми хмарин, дерев, просто плями на чистому аркуші.
Сергій Пантелейчук кілька років самовіддано і безоплатно працював на спорудженні храму святої Катерини, яку батько Олексій Панна будував у пам’ять про свою талановиту дочку Катю, відому піаністку, життя якої трагічно обірвалося на самому злеті.
С. Пантелейчук продемонстрував багато відеоматеріалів, познайомив членів клубу зі своїми талановитими учнями.
Нам завжди здавалось, що вміння малювати – рідкісний дар Божий, але Сергій Володимирович вважає, що цей дар є у кожної людини, головне – цей дар розвинути, дбайливо вирощувати, підтримувати його. Це не просто, це щоденна наполеглива праця, але який чудовий світ відкривається у нашому першому осмисленному малюнку! Ось як про це каже Сергій Пантелейчук: “Ваша мрія здійснилась: ви вмієте малювати! У цьому щастя. Ви можете спілкуватись з будь-якими людьми планетарного масштабу за допомогою малюнка, як прадавні люди залишали малюнки на скелях, так ви залишите свій відбиток на емпіричному просторі філософських думок, своє бачення оточуючого нас СВІТУ.”
Незважаючи на дощову погоду, що не полишає нас дивувати цієї зими, того лютневого вечора в приміщенні науково-педагогічної бібліотеки нашого міста зібралося багато відвідувачів – шанувальників таланту І.Єрмолаєва, фотохудожника, мандрівника, театрального критика тощо.
Закінчивши ЗОШ № 35, а згодом із відзнакою – кораблебудівний інститут, вступив до аспірантури. Та з розвалом СРСР довелося працювати на різних посадах, просто аби вижити. З дитинства, беручи приклад зі свого прадіда Івана Петровича Єрмолаєва – одного з перших фотографів Миколаєва, захопився цією справою. До речі, світлини, передані вже дідом Георгієм, склали основу колекції Миколаївського краєзнавчого музею, надалі – Музею суднобудування і флоту.
З роками Ігор захопився кіно- та відеокамерою. Учасник і призер міжнародних, всеукраїнських та міських фотовиставок та конкурсів. Член Національно спілки академії фотомистецтва України. Майстерність приходила з роками, бо вкладав не лише талант і терпіння, а й душу і любов у свої світлини, у їхніх героїв. Провів вісім персональних виставок. Його чудові роботи бачили у вишах, коледжах і бібліотеках нашого південного міста. Авторські роботи розійшлися по всьому світові, перебувають у приватних колекціях Німеччини, Швеції, Швейцарії, Канади, Єгипту і т.д.
Про свої захоплення щиро поділився на своєму творчому вечорі у бібліотеці. Улюблені жанри: пейзаж, старовинна архітектура, натюрморт, весільні фото. А все завдяки невгамовній вдачі Ігоря, любові до подорожей.
Тільки уявіть – 280 тисяч кілометрів по земній кулі, 68 країн (це чи не рекорд України), 12 тисяч світлин, причому лише художніх. Про все це розповів друг нашого героя, член Спілки журналістів України Сергій Торпаков і сам Ігор Єрмолаєв.
У його творчому доробку сотні статей в обласних газетах, має власну рубрику «Подорожі» в журналі «Імена». Та найцікавішим для присутніх було переглянути його відеофільми та фотографії з різних куточків світу, які зроблені справжнім майстром. А з якими відомими людьми він був знайомий! Досі його кумиром залишається ведучий популярного в радянські роки «Клубу мандрівників» Юрій Сенкевич.
Зовсім несподіваним для всіх була участь Ігоря Єрмолаєва у телешоу «МайстерШеф», про яку він відверто розповів. Здобувши білого фартуха, тобто увійшовши в 20-ку лідерів ( а документи подавало 15 тисяч бажаючих), змушений був залишити проект через хворобу батька.
Красивий, стрункий, багатогранний у своїх талантах І.Єрмолаєв зачарував усіх. І більш, ніж двогодинна зустріч, пройшла на одному подиху.
7 лютого у Миколаївській науково-педагогічній бібліотеці відбулася презентація збірки щоденників та спогадів «За гранью человечности», що проводилася спеціально для шкільних бібліотек. У виданні зібрано понад 30 свідчень колишніх в’язнів нацизму, що у 1942-1944 рр. були вивезені з Миколаєва до Німеччини де пережили жахіття трудових та концентраційних таборів. На заході були присутні очевидці тих страшних подій, члени Миколаївської обласної організації колишніх в’язнів нацизму. Сподіваємось, що сучасне покоління знатиме про примусову працю та табори смерті виключно з історичної літератури.
У житті молодого автора Лілії Бондаренко сталася знакова подія – 27 січня в науково-педагогічній бібліотеці відбулася презентація її нової книги “Вендета у форматі 3D”. Це вже другий роман письменниці. З першою книгою «Тринадцята жінка Фрейда» Лілія стала дипломантом Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова».
Вечір розпочався з того, що Лілія щиро подякувала своїм вчителям Людмилі Старовойт та Поліні Михайлівні за ті знання, які отримала в Миколаївському національному університеті ім. В. Сухомлинського. Власне, ще зі студентських років розпочався шлях у літературу.
«Вендета у форматі 3D» – психологічний роман про жорстку боротьбу за право кохати і бути коханим. Історії трьох українок, темпераментних та емоційних, мають намір переконати читача у тому, що справжня Жінка, що пізнала силу і глибину кохання, не здатна на помсту, усвідомлюючи її руйнівну та нищівну силу. Любов однієї дає шанс не лише чоловікові на одужання, але й на зцілення самої жінки. Інша, проходячи свій терновий шлях, – падає, піднімається, але, не зважаючи на тягар зі страждань, болю і горя, з надією в очах і вірою в серці йде вперед. Це може бути дорога довжиною у ціле життя, як для третьої.
Лілія Бондаренко розповіла, що вона пише про жіночі долі. У кожної героїні вони різні. Але, загалом, йде розповідь про складні стосунки між коханими. Кожна з жінок шукає свій шлях до щастя і знаходить його.
Гості – Леонід Ржепецький, Анна Румянцева, Євген Горбуров, Юрій Котляр, Людмила Старовойт, Поліна Водяна, Владлена Русова, Інна Береза, Анастасія Рудницька, ведучий вечора, директор науково-педагогічної бібліотеки Костянтин Картузов, підкреслювали, що письменниця, ніби магнітом, притягує увагу читача до сюжету, бо високі за тональністю почуття, викликають переживання за долі жінок.
Виступаючі також відзначали чистоту української мови та прив’язку описуваних подій до Миколаєва . Ці фактори викликають повагу і довіру до автора.
Голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України Віра Марущак не лише привітала письменницю, а й вручила рекомендацію для вступу до НСПУ і висловила сподівання, що Лілія Бондаренко буде справжньою гордістю спілки.
У цьому році В. Висоцькому мало б виповнитися 80 років. Але, на жаль, ця зустріч знаменна не тільки ювілейною датою, а ще й тим, що напередодні Нового року, 22 грудня, трагічно пішла з життя автор ідеї цих зустрічей, палка шанувальниця творчості Володимира Висоцького та незмінна ведуча – Тімченко Катерина Олексіївна…
Люди залишають нас, але їх ідеї, творча спадщина живе завдяки нашій пам’яті!
Высоцкий в стае “белых ворон”
25 января исполнилось 80 лет со дня рождения Владимира Высоцкого. В этот день в Николаевской научно-педагогической библиотеке прошел вечер памяти выдающегося поэта, исполнителя собственных песен и актера.
Такие вечера проводились и ранее – в дни рождения Владимира Высоцкого и не только в юбилейные даты. Историю их создания рассказывал директор библиотеки Константин Картузов. 10 лет тому назад директор книгоиздательства “Наваль” Лев Траспов провел презентацию своей книги “ВВ-70”, в которой собрано немало интересных материалов о Владимире Семеновиче. На вечере собралось так много поклонников творчества барда, что у заведующей инновационного отдела библиотеки Екатерины Тимченко появилось желание проводить каждый год вечера в день рождения В. С. Высоцкого. Она планировала провести и юбилейный вечер, но, к сожалению, незадолго до Нового года трагически оборвалась жизнь этой женщины. Поэтому мероприятие открылось с того, что присутствующие почтили и ее память.
Известный николаевский композитор Евгений Долгов поделился воспоминаниями о похоронах Владимира Семеновича. Но к Театру на Таганке, откуда хоронили Высоцкого, из-за огромного скопления народа ему подойти не удалось. Но видел стихийный митинг, где выступали поэты. Он хорошо запомнил, как один из них сказал: “Если мои дети забудут, кто такой Высоцкий, то лучше бы тогда я был бесплодным”. А представитель клуба авторской песни “Белая ворона” Владимир Гидулян неоднократно видел Высоцкого на сцене театра. Интересным был его рассказ о том, как он играл по несколько ролей спектакля – “Павшие и жившие” по мотивам произведений различных поэтов о войне и “Десять дней, которые потрясли мир” по одноименному произведению Джона Рида. В том же 1980 году, когда Высоцкого не стало, Владимир Гидулян в память о нем написал стихотворение “Сколько песен осталось неспетых…”. На юбилейном вечере он исполнил его под гитару.
Еще один представитель “Белой вороны” Дмитрий Данильчук рассказал, что под влиянием песен Высоцкого решил научиться играть на гитаре. В его исполнении прозвучали легендарные хиты “Парус”, “Он не вернулся из боя” и “Песня о переселении душ”.
В свое время известный актер Валентин Гафт написал стихотворение “хулиганы”, упомянув в нем Василия Шукшина и Владимира Высоцкого. А старейший николаевский композитор (на 4 месяца старше В. С. Высоцкого) Виктор Белоног положил его на музыку и исполнил на юбилейном вечере.
Выступили также представители клуба авторской песни “Белая ворона” Илларион Кузнецов. Наталья Оконская, Елена Стоянова, Юрий Любаров, Сергей Зотиков… Последним сольным выступлением был выход руководителя клуба Александра Вербицкого. Вначале он исполнил собственную песню, написанную для международного фестиваля “Мир без наркотиков”, который 10 лет назад проходил в Москве. А потом Вербицкий навел на глубокие раздумья гостей вечера песней Высоцкого “Корабли постоят и ложатся на курс…” вызвал улыбки, исполнив его же песню “Песню про джина”.
А в завершении вышли все присутствующие на вечере представители “Белой вороны” и спели всем хорошо известную “Песню о друге”. И аудитория подпевала. Юрий Олейников
23 січня 2018 року у Миколаївській обласній бібліотеці для дітей імені В. Лягіна за підтримки Науково-педагогічної бібліотеки м. Миколаєва працівник Центральної міської бібліотеки імені Лесі Українки – Ольга Нестеренко провела Вікітренінг для бібліотекарів. Ольга пише статті до Вікіпедії з 2014 року. Вона поширює свої знання серед своїх колег, користувачів бібліотеки та з задоволенням поділилась своїм досвідом роботи з Вікіпедією з бібліотечними працівниками нашого міста.
Під час навчання було розказано про співпрацю Вікіпедії та бібліотек України, про досвід роботи Херсонської централізованої бібліотечної системи. Протягом дня бібліотекарі м. Миколаєва дізналися про основи редагування та створення статей у Вікіпедії. Поєднали теоретичні знання з практичними і створили одразу статтю у Вікіпедію.
18 січня відбулося перше у цьому році засідання літературно-філософського клубу «Позиція». Тема незвична, навіть суперечлива – «За майбутнім – до музею». Модератором був Костянтин Картузов.
Перш, ніж розпочати роботу, присутні добрим словом пом’янули багаторічного старосту, чудового організатора і оглядача Катерину Олексіївну Тимченко, яка була душею філософського клубу і, на жаль, трагічно загинула наприкінці року. Світла їй пам’ять.
Що ж, тема засідання для любителів філософії і справді була дещо несподівана. Але згадаємо Екклезіяст 1:9-11: «Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!» Або усім відоме «Нове – це добре забуте старе», що належить Розі Бертен (особистій кравчині французької королеви Марії-Антуанетти).
Модератор запропонував розглянути методи прогнозування майбутнього. Їх існує безліч! І всі вони – в кінцевому підсумку – не працюють. Бо майбутнє просто так не визначити і завжди може трапитись щось не прогнозоване, що вплине на кінцевий результат набагато сильніше.
Доповідач навів переконливі приклади з розвитку політики, прогресу науки і техніки. Деякі досить вражаючі. Наприклад, у Оклахомі тільки одна дитина з п’яти (у віці від 6 до 12 років) може зрозуміти по годиннику зі стрілкою – котра година. Всі діти звикли до годинника з цифрами. В крайньому випадку можна запитати про час у Siri. А висадка американських космонавтів на Місяць? Зараз це здається неймовірним, адже, на жаль, ці технології втрачено. Нині здається фантастикою і запуск всесвітньо відомого «Конкорда». Політ через Атлантику тривав усього 3,5 години, сьогодні на Боїнгу – більше восьми. І таких фактів досить багато.
Тема видалася цікавою, полемічною, що викликало жваве обговорення членами клубу. Засідання прикрасив виступ студентів Миколаївського коледжу культури і мистецтв, який став уже традиційним, під керуванням педагога і чудового музиканта Лілії Голубовської. Тетяна Даниленко
28 грудня відбулась презентація книги доктора історичних наук Владислава Пархоменка «Николаев: год 1917-й». Видання присвячене 100-річчу початку Української революції (1917-1921 рр.) й висвітлює події, що відбулися у нашому місті починаючи з Лютневої революції до Жовтневого перевороту.
21 грудня відбулося останнє засідання в цьому році філософського клубу «Позиція». Модератором теми «Філософія джазу» була кандидат мистецтвознавства, доцент Ольга Петренко (Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти). В її виступі філософське осмислення явища джазу в музичній культурі світу було поєднано зі слуханням чудової музики цього напряму. В презентації доповідачки прозвучали відеозаписи джазової музики у виконанні «королів джазу» – Луї Армстронга, Дюка Еллінтона, Оскара Пітерсона. Ольга Петренко продемонструвала на фортепіано найбільш популярні джазові теми, що стали основою так званого джазового стандарту для імпровізацій провідних музикантів минулого й сучасності. Зацікавила присутніх наукова складова виступу, а саме, доведення філософських основ буття джазової музики в контексті вчень про феноменологію, герменевтику, теорії взаємозв’язку мови і культури, вчень про еволюційні процеси буття і свідомості, прояви законів діалектики. Із зацікавленням члени клубу прослухали інтерв’ю (у формат відео) з Володимиром Алексєєвим – провідним джазменом Миколаївщини, керівником відомого в Україні та за її межами оркестру Performance Big- Band, організатором джаз-клубу та щорічних фестивалів Jubilee, який висловив свою точку зору на джаз як мистецтво свободи, де кожен музикант-інтерпретатор стає співтворцем музики. Учасники клубу познайомились із відеозаписами джазових п’єс у виконанні оркестру, чудовим джазовим вокалом Тетяни Орлової.
Наприкінці засідання його прикрасою став виступ композиторки і педагога Ірини Степанової-Боровської (Дитяча школа мистецтв №2), яка виконала власні твори в джазовому стилі – «Блюз», Регтайм на тему української пісні «Щедрик» та інші. Яскраво прозвучала пісня в джазовому стилі миколаївського барда і композитора Олександра Сичова, яку майстерно й проникливо виконала Євгенія Войкова.
Нещодавно відбулася цікава зустріч з журналістом, істориком Вахтангом Кіпіані. У нашому місті є багато шанувальників сайту “Історична правда”, що започаткував наш київський гість, у недалекому минулому – студент миколаївського вишу. Свідченням цьому – переповнена зала бібліотеки.
