Філософські рефлексії у літературній творчості

Запрошуємо на перше в цьому учбовому році засідання літературно-філософського клубу “Позиція” яке відбудеться 19 вересня о 17.00.
Тема: “Філософські рефлексії у літературній творчості”. Модераторами зустрічі виступлять керівник ЛО “Зоря” Щедрова Н.С. та керівник ЛО “Рефлектор” Щелова Т.Г.
Чекаємо на вас у оновленій читальній залі бібліотеки!

Зустріч з Аркадієм Суровом

11 серпня викладачі та учні Миколаївського професійного ліцею з метою знайомства з поетами рідного краю завітали до бібліотеки, де їх вже чекав Аркадій Суров.

Капсула часу Миколаєва

Книга Андрія Шинкаренко «Капсула часу Миколаєва» була презентована 28 серпня шкільним бібліотекарям міста. Вона розповідає про історію міста через призму цікавих і маловідомих фактів, зібраних автором протягом 15 років. У ній розглянута доля пам’ятника адміралу Грейгу і результати його пошуків. Видання містить цікаві факти і легенди про катакомби нашого міста. Окремим розділом виданий «Щоденник відновлення Турецького фонтану» – це і історія самої споруди та докладна розповідь про процес його його реставрації. Погляд на столітню історію миколаївського трамвая представлений через призму історії проїзних квитків. Також книга містить історії про долю деяких кораблів, як побудованих, так і недобудованих в Миколаєві.
Автор подарував примірник бібліотеці, тож запрошуємо ознайомитись!

Єлєнь. Пряжа долі

28 серпня в бібліотеці відбулася перша презентація книги “Єлєнь. Пряжа долі” 19-річної миколаївської авторки Олени Півненко.
Вітаємо з літературним дебютом!
З розширеної анотації до видання:
“Історія про дівчину Єлень основана на скандинавській та слов’янській міфології, а також має елементи з різних легенд та з міфів різних країн. Ця збірна солянка буде цікавою як підліткам, так і дорослим, бо ж сюжет книги захоплюючий та інтригуючий. Взагалі я вважаю, що фентезі, основане на якійсь з міфології (а особливо якщо введені нові персонажі можуть мати бодай краплю спільного з героями міфів та легенд) є вкрай цікавими. Ми звикли читати одну й ту саму історію про ельфів, орків, гномів, тролів та інших і, часом, здається, що вище своєї голови вже не стрибнеш. Такі відомі письменники як Толкін, чи Роулінг, чи Хеннен створюють свої дивовижні світи, але десь далеко від нас і нашої культури. Тож, начитавшись усілякої літератури (не тільки художньої, а й історичної) я вирішила створити щось своє. Щось таке, щоб колись можна було з гордістю сказати – це українське фентезі. Так, я не заперечую того, що в моїх циклах повісті про дівчину Єлень присутня скандинавська міфологія, і її досить багато, але це лише початкова точка руху. Це те саме, коли сідаєш у невідомий маршрут і гадаєш, куди він тебе завезе. І, якщо моїй маршрутці потрібно проїхатися вулицями древньої Скандинавії – я, як водій, це зроблю. Слов’янський цикл починається з другої книги, а кінцева її точка у п’ятій. Взагалі вся ця робота над Єленню відібрала в мене купу ресурсів, бо ж придумати історію це одне, а от вписати героїв так, щоб не було потім ніяких конфліктів, мовляв: плутаєте грішне з праведним – це вже геть інше. І часто трапляється так, що тією першою ідеєю можна підтерти дупу й викинути до смітника (вибачаюсь за такий приклад, але так воно було, є і буде). А потім починається нова стадія твоїх страждань, коли із залишків тієї ідеї ти мусиш написати щось велике. А як ти напишеш щось велике, коли слов’янської міфології, практично, не існує. Є боги, є абстрактні уявлення про світи, є така-сяка магія, є обрядовість і є бестіарій, який ти складаєш з усіх слов’янських культур (української, польської, російської, білоруської). При цьому всьому, треба ще знайти й можливість випхнути на арену свого персонажа. (Не переймайтесь, я цю можливість знайшла і у другій та третій книзі це цілком чітко й ясно описується).
Короче кажучи, це фентезі я вважаю дійсно унікальним, бо завдяки ньому про наші звичаї і про наші вірування (давні) дізнаються, і це просто цікаво читати. І ні, я зараз не виступаю як самовдоволене дівчисько, бо ж я написала всю цю маячню. Ні. Я написала це, тому що мені завжди було цікаво копирсатися у минулому, а особливо у міфах та легендах. І я впевнена, що знайдеться у світі бодай ще одна така ж сама людина, як і я, і для неї це буде цікавим.”

Костянтин Швецов: портрети часу

Запрошуємо відвідати оновлену виставку “Портрети часу” талановитого миколаївського художника Костянтина Швецова яка експонується в нашій бібліотеці з 28 серпня.

До дня Державного прапору України

Найдавніші українські прапори були трикутно-клинової форми, на рубежі XIII-XIV століття з’явилися чотирикутні прапори з клиновими полотнищами на вільному кінці. Найбільш вживаними кольорами були червоний, далі білий, блакитний, рідко жовтий. Були і кольорові сполучення. Найчастішими прапорними зображеннями були хрести, небесні світила та княжо-родові тризуби-двозуби. Древка були завершені наконечниками. Прапор Руської землі (Київської держави) був переважно червоний з золотим тризубом-двозубом, того чи іншого великого князівства, а пізніше корогва Галицько-Волинського князівства – блакитна з золотим левом. За козацько-гетьманської доби з’явився новий характерний прапорний колір, так званий малиновий. Найчастіше вживані полотнища були прямокутними, або так звані скошені згори вниз або навпаки. Найвищими державними прапорними емблемами були дві гетьманські корогви: перша – червона з зображенням білого Архистратига Михаїла і друга – з зображення герба того чи іншого гетьмана. Завідував прапором генеральний хорунжий. Гетьманщина користувалась у XVII столітті різнокольоровими прапорами, однак переважав червоний колір. У XVIII столітті стали переважати блакитні полотнища з золотими чи жовтими зображеннями гербів та частково інші ознаки, як небесні світила, зброя, постаті святих Михаїла, Юрія та інші. Лицева сторона полкових і сотенних корогв і знамен була національною емблемою з зображенням козака у золотому чи жовтому щитовому полі на блакитному полотнищі, а зворотна – полковою чи сотенною емблемою відповідного кольору з встановленим зоображенням. Великий Прапор Запорізької Січі був червоним, на лицевій стороні – білий Архістратиг Михаїл, а на зворотній – білий грецький хрест, оточений золотими сонцем, півмісяцем, зірками. Прапори куренів і паланок були переважно малинові з зображенням Архістратига Михаїла або білого хреста і жовто-блакитні. Запоріжжя дало також початок українському морському прапорництву. Корогва для морських походів була білою з зображенням святого Миколи. З упадком Гетьманщини та приєднанням Центральної і Західної України до Росії та Австрії український прапор зник.

25 (12 старого стилю) січня 1918 р. Мала Рада УНР затвердила проект українського морського прапору, вироблений Українською Морською Радою (складався з двох смуг, вгорі блакитна, внизу жовта; на синій золотий знак князя Володимира – Тризуб з хрестом угорі). За гетьмана Скоропадського порядок кольорів не змінився. 13 листопада 1918 р. був затверджений синьо-жовтий прапор Західно-Української Народної Республіки. 15 березня 1939 р. державним прапором Карпатської України став синьо-жовтий стяг.

Перший прапор УРСР (встановлений у березні 1918 р.) був червоним із золотими ініціалами “УРСР” у горішньому червоному накутнику з золотим обрамуванням. Потім обрамування зникло, а абревіатура періодично змінювалася на УССР (1923), УСРР (1927). 1937 року для республіки було створено новий прапор, червоний з золотими схрещеннями серпом і молотом, супроводженими ініціалами “УРСР”. 21 листопада 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР ухвалила прапор з двох горизонтально розташованих смуг: верхньої – червоного кольору (2/3 ширини прапора), і нижньої – лазурного кольору з зображенням у верхній частині золотих серпа й молота і над ними – червоної п’ятикутної зірки, обрамленої золотою каймою. Військово-морського й торгового прапора УРСР не мала.

flag

Стяг, піднятий 1966 року над київським “наргоспом” на Шулявці Віктором Куксою і Георгієм Москаленком. Молоді патріоти були викриті й покарані роками таборів і тюрем. Фото – В.Кіпіані

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989 р. воно піднімалося на другому з’їзді народних депутатів СРСР. 23 березня 1990 р. перша сесія Тернопільської міської Ради народних депутатів XXI скликання прийняла постанову про національну символіку, один із пунктів якої містив рішення про встановлення українського національного прапору на будівлі міської ради поруч з державним прапором УРСР. 24 липня 1990 року на Хрещатику біля будинку Київради було піднято синьо-жовтий прапор. Після проголошення незалежності України Верховна Рада України 28 січня 1992 року прийняла постанову № 2067-ХХІІ про затвердження державним прапором України національного прапора. Освячення Національного прапора було проведено священиком Петром Бойком (Петро Тодосьович Бойко), після чого здійснена урочиста хода і внесення прапора до Верховної Ради. 29 січня 1992 року державний синьо-жовтий прапор було піднято над будівлею Миколаївського облвиконкому.

Державний Прапор України визначається чинною Конституцією України (прийнята 28 червня 1996 року) як “стяг із двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорiв, із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3.” (Стаття 20, Роздiл І).

23 серпня 2004 року Президент України Леонід Кучма підписав Указ № 987/2004 “Про День Державного Прапора України”. Цим Указом “на вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України” встановлено в Україні нове свято – День Державного Прапора України, який щорічно відзначається 23 серпня. Відповідно до цього Указу Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації повинні забезпечити здійснення комплексу заходів щодо святкування Дня Державного Прапора України.
Мельник Марина Олександрівна

У зоряні світи Д.Д. Креміню (40 днів пам’яті)

Хто так напише, як писав Дмитро?,
Про наш народ із давніх пір й донині
Про те, що діялось у давні вже часи
І що твориться нині в Україні?
Лише йому одному те дано,
Чого і зрячі бачити не бачуть,
Він пив ольвійське в Скіфії вино
І чув, співаючи, як соловейки плачуть.
Знайшов він вдруге скіфську пектораль
Яка у слові, в нашій рідній мові
Століттями вкарбована, як сталь
В історії народу, в нашій крові.
Хто так напише, як писав Дмитро?
Нема таких, тепер я добре знаю,
Де б’є у хвилях сивочолий наш Дніпро
Звучать трембіти вікового краю.
Не він писав, – зізнався наш Поет,
Господь його рукою сам творив,
Тому у кожнім Слові він естет,
І з правдою у кожнім Слові жив.
Його поезія, звичайно, на віки,
Ми всі ще прагнемо цю велич обійняти
І живемо, як люди на Землі,
Щоб жити, і творити, й пам’ятати.

Леонід Ржепецький,
педагог, поет,
03.07.2019 р.

Справа Василя Стуса


26 червня 2019 р. миколаївці познайомилися із книгою «Справа Василя Стуса» (Vivat, 2019), яку презентував упорядник та автор передмови Вахтанг Кіпіані. Для КГБ Василь Стус – ворог народу, для побратимів – жива легенда. Серцевий напад чи навмисне вбивство? Кримінальна справа Василя Стуса відтепер доступна кожному українцю. Дайджест матеріалів, які пояснюють, як і за що насправді судили українського поета і дисидента, зібрані в цій книзі. Вперше під однією обкладинкою зібрано таку кількість документів з колишнього архіву КДБ – протоколи судових засідань, обшуків, допитів, покази свідків, спогади товаришів і листи поета з в’язниці. Також серед ексклюзивів книги – останнє інтерв’ю співкамерника Стуса – російського письменника Леоніда Бородіна. Завершують книгу останні прижиттєві нотатки – останній текст Василя Стуса, який вдалося врятувати з табору.

Посилення участі людей поважного віку в процесах прийняття рішень та розвитку громади

Круглий стіл-презентація «Посилення участі людей поважного віку в процесах прийняття рішень та розвитку громади» відбувся 19 червня 2019 року в науково-педагогічній бібліотеці міста Миколаєва за ініціативою громадської організації «Освітній центр «Університет третього віку».
Захід присвячено презентації аналітичного звіту «Люди поважного віку в Україні: потреби, цінності та взаємодія з органами влади» за результатами соціологічного опитування проведеного в Миколаєві, Вінниці, Житомирі, Слов’янську, Полтаві та виконане спеціалістами ГО Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу за координації голови Інституту та експерта проекту В.Кіпеня.
Під час заходу обговорювались наступні питання:
– На якому рівні відбувається взаємодія та комунікація людей поважного віку та органів місцевого самоврядування?
– Чи знають пенсіонери про сучасні інструменти взаємодії з владою та чи готові вони приймати участь в житті громади?
– Які кроки для покращення ситуації можна здійснити на цьому етапі?
Так, директор департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради Сергій Василенко наголосив, що громадянська активність людей старшого покоління є вкрай важливою не тільки для розвитку нашої громади, але й для сучасного державотворення України, та пообіцяв і надалі підтримувати усі ініціативи пов’язані із залученням до активної життєдіяльності людей поважного віку.
Представниця координаційної ради Міської Програми «Громадський бюджет міста Миколаєва на 2017-2020 роки» Анжела Цуканова зауважила на позитивних зрушеннях пов’язаних із залученням людей старших поколінь до участі в конкурсі «Громадський бюджет», адже люди поважного віку найкраще розуміють потреби нашого міста та містян.
У Миколаєві навчання людей поважного віку відбувається дев’ятий рік. Паралельно із навчальним процесом, відбувається й організація дозвіллєвої діяльності пенсіонерів. До освітницького процесу залучені фахівці університету, коледжів, бібліотек, територіальний центр соціального обслуговування і громадські організації. Наша мета − запроваджувати такі навчальні продукти, які здатні активізувати людей поважного віку, зробити їх життєдіяльність насиченою та змістовною. Участь у житті громади – є саме це саме те, що найбільшою мірою здатне вирішити це завдання, адже в місті Миколаєві проживає 215716 осіб віком 45+, прокоментувала Наталія Клименюк − координаторка проекту «Громадська активність без вікових обмежень».
Бібліотека завжди буде допомагати усім хто долучається до підвищення своїх знань, особливо коли це стосується співпраці з метою покращення рівня комунікації між людьми поважного віку та органами місцевого самоврядування для залучення більшої кількості миколаївців до життя громади.
Команда громадської організації «Освітній центр «Університет третього віку» переконана, що люди поважного віку активні та готові долучатись до життя громади, але в силу різних обставин не всі знають про ті інструменти які є дієвими та зручними. Для цього ми й організовуємо заходи покликані надавати ці знання – підсумував керівник ГО «Освітній центр «Університет третього віку» Микола Букач.
Проведення круглого столу відбулось у рамках проекту «Громадська активність без вікових обмежень», що реалізується громадською організацією Центр Поділля-Соціум та здійснюється за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.

Невідома Україна

​​​​Шановні читачі!

Видавнича серія «Невідома Україна» — соціально-просвітницький проект, заснований у 2006 році інформаційно-аналітичною агенцією «Наш час». Місія проекту — в науково-популярній формі розкрити забуті або й непізнані сторінки з української історії та культури, сакрального мистецтва, науки і техніки, життя та творчості видатних особистостей.
Видання серії науково-популярної літератури “Невідома Україна” покликані освітити такі нюанси з історії та культури рідної для нас України, про які ми, можливо, навіть не здогадувались. Книжки цього унікального проекту відкривають Україну в різних вимірах, історичних епохах, постатях та явищах – вибір тем настільки широкий, що практично кожний знайде для себе книгу за смаком.
Видання спрямовані на розвиток національної самоідентифікації, ліквідацію «білих плям» у суспільній свідомості.
До вашої уваги книги серії «Невідома Україна» які були передані спонсорами до фонду нашої бібліотеки.