Єлєнь. Пряжа долі

28 серпня в бібліотеці відбулася перша презентація книги “Єлєнь. Пряжа долі” 19-річної миколаївської авторки Олени Півненко.
Вітаємо з літературним дебютом!
З розширеної анотації до видання:
“Історія про дівчину Єлень основана на скандинавській та слов’янській міфології, а також має елементи з різних легенд та з міфів різних країн. Ця збірна солянка буде цікавою як підліткам, так і дорослим, бо ж сюжет книги захоплюючий та інтригуючий. Взагалі я вважаю, що фентезі, основане на якійсь з міфології (а особливо якщо введені нові персонажі можуть мати бодай краплю спільного з героями міфів та легенд) є вкрай цікавими. Ми звикли читати одну й ту саму історію про ельфів, орків, гномів, тролів та інших і, часом, здається, що вище своєї голови вже не стрибнеш. Такі відомі письменники як Толкін, чи Роулінг, чи Хеннен створюють свої дивовижні світи, але десь далеко від нас і нашої культури. Тож, начитавшись усілякої літератури (не тільки художньої, а й історичної) я вирішила створити щось своє. Щось таке, щоб колись можна було з гордістю сказати – це українське фентезі. Так, я не заперечую того, що в моїх циклах повісті про дівчину Єлень присутня скандинавська міфологія, і її досить багато, але це лише початкова точка руху. Це те саме, коли сідаєш у невідомий маршрут і гадаєш, куди він тебе завезе. І, якщо моїй маршрутці потрібно проїхатися вулицями древньої Скандинавії – я, як водій, це зроблю. Слов’янський цикл починається з другої книги, а кінцева її точка у п’ятій. Взагалі вся ця робота над Єленню відібрала в мене купу ресурсів, бо ж придумати історію це одне, а от вписати героїв так, щоб не було потім ніяких конфліктів, мовляв: плутаєте грішне з праведним – це вже геть інше. І часто трапляється так, що тією першою ідеєю можна підтерти дупу й викинути до смітника (вибачаюсь за такий приклад, але так воно було, є і буде). А потім починається нова стадія твоїх страждань, коли із залишків тієї ідеї ти мусиш написати щось велике. А як ти напишеш щось велике, коли слов’янської міфології, практично, не існує. Є боги, є абстрактні уявлення про світи, є така-сяка магія, є обрядовість і є бестіарій, який ти складаєш з усіх слов’янських культур (української, польської, російської, білоруської). При цьому всьому, треба ще знайти й можливість випхнути на арену свого персонажа. (Не переймайтесь, я цю можливість знайшла і у другій та третій книзі це цілком чітко й ясно описується).
Короче кажучи, це фентезі я вважаю дійсно унікальним, бо завдяки ньому про наші звичаї і про наші вірування (давні) дізнаються, і це просто цікаво читати. І ні, я зараз не виступаю як самовдоволене дівчисько, бо ж я написала всю цю маячню. Ні. Я написала це, тому що мені завжди було цікаво копирсатися у минулому, а особливо у міфах та легендах. І я впевнена, що знайдеться у світі бодай ще одна така ж сама людина, як і я, і для неї це буде цікавим.”