Всесвітній день поезії – Медовий місяць у Карфагені

Проводити Всесвітній день поезії у науково-педагогічній бібліотеці нашого міста вже стало доброю традицією. Цьогорічною особливістю була презентація книги голови обласного осередку Спілки письменників України, лауреата найвищої державної нагороди – премії імені Шевченка Дмитра Креміня «Медовий місяць у Карфагені». Тут переплітається і ліричне, й історичне, і філософічне. Улюблений, і без усякої хибної скромності, всесвітньо відомий поет – справжній і неповторний володар Слова, великий патріот, який душею вболіває за рідну землю, за її народ, віками гноблений і обікрадений, але нескорений і незламний. Вічно співучий, як наш край пісенний…За кожним рядком стоїть авторське проникнення у наше земне буття, сполучна ланка між минулим і майбутнім.Життя у Слові і Слово у Житті, або нотатки на полях книги Д. Д. Креміня «Медовий місяць у Карфагені» (Вибрані вірші та симфонії. Миколаїв, Іліон, 2014).
Серед скарбів нетлінних, себто нових книг, мою увагу завжди привертають поезії. Вже давно, з юних років, збагнув одну важливу істину: поетичне слово несе чистоту і святість душі, високу моральність і шляхетність, сердечну ніжність і щиру любов. Звісно, йдеться про справжню поезію і справжніх поетів. Дякувати Господу серед нас є Поет і його Поезія, яка поза Часом і Простором, за межами буднів і людської суєти. Про це завжди розмірковуєш, коли читаєш-перечитуєш і наснажуєшся поезією Дмитра Дмитровича Креміня, де ліричне, історичне і філософічне у сув’язі створюють відповідне тло, на якому, мов на долонях, усі ми і кожен із нас у нинішньому часі, розбурханому і розхристаному, революційно-майданному, з покаліченими думками і втраченими надіями…
Можливо, це і не було-б так сумно, коли б не складалося так трагічно:
Я чесно зізнатися мушу,
Ступивши у морок століть:
Взяли ви і море, і сушу, То й небо собі заберіть!
Умре на Івана Купала
Без племені-роду сім’я……
Чужа Україна пропала,
Але не пропала – моя….
Вже вкотре повторюю: Д. Кремінь – володар Слова, – поет-історик, поет-філософ і поет-лірик, де за рядками поезії чітко і зримо, як на сонці, проглядається і поет-державник, який серцем бачить (пригадую давню сентенцію, що найкраще бачить той, хто бачить серцем), і душею уболіває за рідну землю Руси-України, за її Народ, віками гнаний і гноблений, обікрадений, але вічно нескорений і вічно пісенний… лиха доля… сумний кінець….
За поетичними рядками чути голоси Майданів (від давньокиївських князів, козацьких гетьманів і до сьогодення).
Підкладали у багаття хмизу,
Грілися в наметах до зорі…
Тільки ми, – кричали ті,що знизу,-
Будемо найкращими вгорі.
А коли вже сіли в кабінети,
То повстанців наче й не було.
Тільки братовбивчої вендети
Мчали дні, поганьблені зело.
Тільки знову чую гасло свіже:
Браття, піднесіть нас догори!
От і все. І брата брат заріже.
Ти ж, маленький огнику гори… .
Ось вам і відповіді на пекучі питання сьогодення, на наші вічні «хто винен?», «як бути?», «що робити?»???
Мені, водночас, імпонує твердість духу Поета на вірність і відданість, на моральність і жертовність, на любов синівську до землі-годувальниці, до землі-Матері, бо ця любов, як живий вогонь, заповнює кожнісінький склад мови, кожну клітину письма.
Цитую Поета:
Бабиного літа нить тоненька,
Грай малим кобза риком мені!
Грай, допоки вічним небозводом
Сяє на блакиті золоте.
Ще народ повернеться народом
І змете брехню, і все змете….
За цими рядками стоїть авторське проникнення у наше земне буття, як сполучний ланцюжок між минулим, сучасним і майбутнім. Тут спресовується Час і Вічність, тут відсутній вибір пустослів’я, а слова набувають особливої магічної сили і значення. За Володимиром Базилевським, талановитим літературознавцем і критиком, це цілком узгоджується з його прізвищем: кремінь – із твердих мінералів. Ще пам’ятаю цікаву статтю О. О. Сизоненка під промовистою назвою «Кремінь креше кремінь». Проте, це так, до слова. Тож закличне, але не заключне, за Кременем:
І можна все життя прожити мовчки,
І Гоголем проїхати – пройти…
І суть не в тому, щоб носити стяги,
За гріш кричати, що велять пани.
Хай шавка гавка. Ми народ одваги.
І нам у всі часи нема ціни!
Переконаний: у поезії нашого славного краянина присутня сакральна дія свідомості й мислення, бо «Медовий місяць у Карфагені», це і драматизм і ліризм, розрив долі і прагнення волі, тут багато світла, яке пробивається крізь морок, сонце, що за хмарою…
Поетичні рядки спонукають вдумливого читача (а інакше і неможливо, бо поезія Д. Креміня належить до елітарно-інтелектуальної!!!) мов – би зазирнути у власне «Я», спробувати «прочитати» свою власну історичну пам’ять, з’єднуючи її з історичною пам’яттю народу, або за Григорієм Сковородою: «Пізнай свій народ і себе в ньому».
У поетичних рядках Д. Креміня завжди присутня довершеність думки, афористичність, символізм, мовне розкрилля, своя стилістика і чистота, своя лексика, своя філігранна майстерність.
Бути вірним Слову означає для Поета завжди бути об’єктивним, чесним, правдивим, а водночас ніжним, світлим, вразливим.
І насамкінець. Небо над нами тримають люди. Не міфічні Атланти, а Таланти! Уточнюю: Поети-Таланти: Саме такі, як Д. Кремінь і його Поезія. Від такої Поезії душа злітає до Неба, до Неба нашої Духовності. Крапка.
Леонід Ржепецький