Такі зустрічі, щирі, теплі, осяяні поезією, – не таке вже і рідкісне явище в нашому місті. Але коли з жителями Миколаєва зустрічається улюблений поет Аркадій Суров, повірте, це щось неймовірне. Його манера декламувати власні вірші – особлива, артистична, гучна, сердечно-щира, без фальші і загравання зі слухачем-читачем. Аркадій – справжній співець Миколаєва, і це відчувають земляки.
«Крайню» його книгу «Николаев Николаев Николаев» видало торік «Миколаївське об’єднання єврейської культури», при сприянні голови ГО «Миколаївська обласна єврейська громада» М.Д.Гольденберга, який щиро подякував автору за чудову книгу. А загалом у цьому видавництві благословились на світ три його поетичні збірки, до цього були «Внутреннее пространство» і «Колесо Футарка».
З яким задоволенням слухали працівники шкільних бібліотек нашого міста колоритні, емоційні поезії, також із цієї ще невиданої книги «Николаевская азбука».
Ірина Гудим завжди з радістю друкує їх. Назву презентованої збірки йому підказав товариш Валерій Савченко.
Звичайно, практично в переддень весни, а зустріч відбулася в науково-педагогічній бібліотеці 27 лютого, тож жінки попросили почитати щось весняне. Теми різноманітні: наші миколаївські подвір’я, іржаві дахи, знайомі вулиці. Давно А. Суров почав писати цілі цикли, вінки сонетів. «Абіссінські вірші» – саме там він провів усе своє життя. Пам’ятає хлопчачі розбірки “район на район”. Згодом з’явилися високодуховні поезії «Еврейская молитва», «Святой Николай»:
Все вы – дети мои,
И я все ваши просьбы исполню,
Пережить помогу, одолеть и с далекой дороги вернуться.
Не печальтесь, я с вами сейчас,
Я всегда буду с вами.
Бесконечное небо лежит у меня под ногами.
А хіба це не одкровення автора:
– Я испытан неволей и волей,
– Я люблю свою землю – злой Абиссинский клочок
– Здесь моя территория. Мой мир и я за него отвечаю.
Попробуй только тронь.
– Что я по жизни создал? Разве что душу от слова до слова,
Разве что душу легко и сурово
Как они, без сомнений дешевых,
Городу душу отдал.
Це про діда Петра Михайловича, який «тысячу лет за станком», і мама «сварная, на стапеле сварщик, с личным рабочим клеймом». Розповідаючи свою біографію, Аркадій Суров був гранично чесним і відвертим. Виявляється, у нього є претензії і до Пушкіна, і до Бродського. Оскільки читати почав рано, до школи пішов надто підготовленим. Йому було не цікаво в початкових классах, так і не навчився вчитися, – жартує. Хотіли, навіть, перевести екстерном до третього класу, та мама відмовилася – не хотіла забирати у сина дитинство. Зате в кораблебудівному інституті відчув, що значить, учитися, та не зумів. Пізніше вступив до педагогічного, на російську філологію, це – його.
Неможливо передати настрій, яким поет обдарував залу, читаючи свої вірші. Щасливі, задоволені, розпащілі, і, наче, красивіші, гордо несли бібліотекарки книгу з дарчим підписом автора.І як епілог, благословіння:
«Все когда-нибудь начинается,
все когда-нибудь и кончается.
Мы оставим наш город новеньким,
Пусть им будет лучше, чем нам».
Тетяна Даниленко, журналіст
Leave a Reply