Кремінь Дмитро Дмитрович
Дмитро Дмитрович Кремінь народився 21 серпня 1953 року у с. Суха Іршавського району Закарпатської області. 1975 року, по закінченні філологічного факультету Ужгородського державного університету, направлений на Миколаївщину, де викладав українську мову та літературу у Казанківській середній школі № 2. Пізніше працював у районній газеті, Миколаївському педінституті, обласній пресі, керував обласними літстудіями «Джерела», «Борвій», був заввідділом молодіжної газети «Ленінське плем’я», заступником головного редактора газети «Рідне Прибужжя».
Перша добірка поезій Д. Креміня вийшла у республіканському альманасі молодих «Вітрила» (1970-1971). За визначенням В. Моренця, він увійшов до літератури після бурхливої хвилі шістдесятників, за сутужних обставин свого часу, наприкінці 70-х – поч. 80-х рр. першою поетичною збіркою «Травнева арка» (1978), за передмовою В. Коротича, відразу опинившись в епіцентрі літературного процесу України. Згодом було надруковано такі книги: «Південнє сяйво» (1982), «Танок вогню» (1983), «Бурштиновий журавель» (1987), «Шлях по зорях» (1990), «Пектораль» (1997), «Елегія троянського вина» (2001), «Літопис» (2003) «Атлантида під вербою» (2003), «Синопсис» (2003). «Ольвийский транзит» у перекладі (2006), «Полювання на дикого вепра» (2006), «Літній час» (2007), «Лампада над Синюхою» (2007), «Вибрані твори» (2007), «Скіфське золото» (2008), «Скіфське бароко» (2008), «Замурована музика» (2011). Дмитро Дмитрович Кремінь пpeдcтaвлeний в aнтoлoгiї cлoв’янcькoї пoeзiї «Из вeкa в вeк» (2004). Поезії Д. Кременя покладено на музику Т. Ярової, В. П’ятигорського, О. Нежигая, Є. Долгова та ін.
Дмитро Kpeмiнь – пpeкpacний пepeклaдaч. Biдoмi йoгo пoeтичнi пepeклaди з гpyзинcькoї: T. Taбiдзe; Ш. Hiшнiaнiдзe, Г. Дaвтянa, H. Бoгдacapянa; з pociйcькoї мoви: A. Boзнeceнcькoгo, Б. Пacтepнaкa, Л. Гpигop’євoї, зі словацької тa з іншиx мов.
Дмитро Кремінь – давній автор журналів та газет: «Київ», «Вітчизна», «Дніпро», «Ранок», «Кур’єр Кривбасу», «Українська культура», «Україна», «Дружба народов», «Юность», «Ленінське плем’я», «Закарпатська правда», «Південна правда» та ін., де друкував свої поезії та публіцистичні статті. Особливого резонансу набули його есеї, надруковані наприкінці 80-х – поч. 90-х рр.: «Таємниця саркофага», «Козак Мамай у сузір’ї Манкурта», «Куди орел несе дельфіна», «Тризубом по двоглавому горобцю». Яскравими є мистецькі портрети його сучасників – А. Антонюка, М. Озерного, І. Булавицького, В. Бурдика, О. Ігнатьєва, І. Чендея, П. Скунця, А. Завгороднього, М. Ряснянського, В. Бахтова та ін.
Лауреат республіканської премії ім. В. Чумака (1987) та обласної культурологічної премії ім. М. Аркаса (1994), Дepжaвної пpeмiї України iм. T. Г. Шeвчeнкa (1999), oблacнoї жypнaлicтcькoї пpeмiї iм. A. Caмoйлeнкa (2008), всеукраїнських літературних премій: імені В. Свідзінського (2011), імені Леоніда Вишеславського “Планета поета”(2014), імені Володимира Сосюри (2014), Міжнародних премій імені Зореслава (Стефана Сабола)( 2012) та імені Івана Кошелівця(2014).
У 1999 poцi yдocтoєний звaння «Гopoдянин року» в нoмiнaцiї «Культура). Нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України (2010), медаллю князя Гедройця (засновника Худ.музею ім.В.Верещагіна), « Почесними відзнаками» – золотою та срібною медалями НСПУ .
Неодноразовий переможець конкурсу «Краща Миколаївська книга». Нині – голова Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України, головний редактор журналу «Соборна вулиця». Член Асоціації українських письменників та Асоціації естрадних діячів України. Член Національної спілки журналістів.
Твори у фонді Науково-педагогічної бібліотеки: