Даль Володимир Іванович
(1801-1872)
Даль Володимир Іванович (літературний псевдонім – Козак Луганський, 10(22).11.1801, селище Луганський завод, Лугань, нині м. Луганськ – 22.09.(4.10).1872, м. Москва, похований на Ваганьківському кладовищі) – російський письменник, вчений-лексиколог, діалектолог, фольклорист, етнограф, лікар. Член-кореспондент Петербурзької Академії (1838), з 1863 – її академік, дійсний статський радник. Народився в сім’ї лікаря Йогана Даля, данця за походженням, – одного з перших фабричних лікарів. Знаючи з сімейного виховання російську, німецьку, французьку, польську мови, так само з дитинства володів розмовною українською мовою, якою тоді розмовляла вся Україна, включаючи нинішній Донбас. В Україні Даль прожив 20 роки. У 1805 сім’я Далів переїхала до Миколаєва у зв’язку з переведенням батька головним лікарем та інспектором Чорноморського флоту. 1815-1819 учився в Морському кадетському корпусі в Петербурзі. У березні 1819 за власним бажанням мічман Даль направлений на Чорноморський флот у Миколаїв, де служив 4 роки. Дорогою, під Новгородом, записав від фурмана перші слова свого майбутнього словника розмовної російської мови. Служив на фрегаті «Флора», потім рік в Очакові на брандвахті (судно для спостереження за рухом у морі), потім – на миколаївській військово-морській базі. Полюбив українські степи й мелодійні українські народні пісні. Тоді на кораблі Чорноморського флоту більшість матросів набирали з українських сіл, у їхньому середовищі постійно звучала українська мова, й саме у Миколаєві Даль поглиблено вивчав її й почав записувати слова та вирази української розмовної мови, яких він зібрав в Україні близько 8000, етнографічні матеріали; збирав український фольклор (пісні, казки, перекази), які використовував потім у своїх творах. Даль вважав, що російський словник є неповний без тлумачного словника живої української мови. У 1821–1822 написав дві одноактні комедії: «Наречена в мішку, або Квиток у Казань» та «Ведмідь у маскараді». У них щедро розсипані українізми, реалії миколаївського життя.
З вересня 1823 до квітня 1824 Даль під арештом за підозрою в написанні різкої епіграми на головного комісара Чорноморського флоту, губернатора О.Грейга. Даля розжалували в матроси. Хоча рішення суду й відмінили, він змушений був 12 квітня 1824 р. покинути Миколаїв з переводом на Балтійський флот. На початку 1826 вийшов у відставку й поступив на медичний факультет Дерптського (тепер Тартуський, Естонія) університету, став доктором медицини (1829). У Дерпті зав’язалася дружба Даля з І.Мойером, М.Язиковим, К.Зейдліцем, В.Жуковським, М.Пироговим, О.Воейковим. Служив лікарем в армії, військовим хірургом на російсько-турецькій війні (1828 – 1829). Потім знову в Україні: працював лікарем в Умані й Камянці-Подільському, в 1831 у Польщі (травень 1831–січень 1832), потім (з березня 1832) ординатор Петербурзького військового госпіталю. 1832 зійшовся з О.Пушкіним, а після дуелі 28.01.1837 лікар Даль був присутнім біля ліжка вмираючого поета. У 1830 друкує повість «Циганка», 1832 «Русские сказки…», тираж книжки вилучений, а Даль знаходився під арештом за «насмешки над правительством».
Чимало творів Даля написано за українським життям: повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповіданнях «Світлий празник», «Скарб», «Упир», «Ваша воля, наша доля». Він стежив за публікаціями українських письменників, на літературних вечорах у Є.Гребінки брав участь в обговоренні їхні творів. Написав першу схвальну рецензію на повісті Г.Квітку-Основ’яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ’яненко», 1835), переклав його оповідання «Салдацький патрет», вмістив у своїй книзі надіслану ним українську казку «Відьма», у праці про повір’я використав український фольклор, написав рецензію на збірку народних дум і пісень П.Лукашевича («Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні» 1837). У праці «Про повір’я, марновірство й забобони російського народу» (1845–1846) навів чимало прикладів з українського фольклору, використав мотиви української демонології. Популяризував українську літературу та усну народну творчість. Даль висловлював упевненість у великій перспективі української літературної мови. У 1844 Даль писав дружині з Полтавщини: «Я охоче став знову розмовляти цією чудовою мовою…». Він наймав резидентів, які збирали говірки Волинської і Подільської губерній. Для обробки матеріалів Даль найняв М.Лазаревського, близького друга Т.Шевченка. Тоді Даль мріяв зібрати саме повний український словник. Але, постійно проживаючи в Росії, Даль не зміг працювати одночасно й над українським словником, а зібрані 8000 слів подарував М.Лазаревському. За даними луганських вчених, син М.Лазаревського Сергій передав збірку Даля редакції журналу «Киевская старина», й згодом вона ввійшла до упорядкованого Б.Грінченком славнозвісного 4-томного «Словаря української мови» (1907 – 1909). У 1835-1859 Даль був впливовим чиновником в Оренбурзі, Петербурзі, Нижньому Новгороді. В Оренбурзі збирає колекцію флори і фауни, пише підручники з ботанки (1849) та зоології (1847) – перший в Російській імперії; бере участь у безславному хівинському поході (1839–1840). Мешкаючи в Нижньому Новгороді, Даль в «Письме к издателю А.И.Кошелеву» та «Заметках о грамотности» виступив проти навчання селян грамоти, яка в той час розглядалася як перший крок до звільнення від кріпосної залежності. На сторінках журналу «Современник» йому різко заперечили Є.Карнович, М.Чернишевський, М.Добролюбов.
Через напружені стосунки Даля з нижньогородським губернатором О.Муравйовим його змушують у 1859 перевестися в Департамент уділів, а в 1861 піти у відставку. З виходом у відставку Даль поселився в Москві й цілком присвятив себе лінгвістиці. У 1861–1862 опублікував збірник «Пословицы русского народа» серед них є чимало й українських). 1863–1866 вийшла його основна праця – 4-томний «Толковый словарь живого великорусского языка», за який Даль був удостоєний Ломоносовської премії Петербурзької Академії наук і звання почесного академіка. К передмові до словника, незважаючи на офіційне невизнання Російською імперією української та білоруської мов, Даль ставить їх в один ряд з усіма слов’янськими мовами. У Росії Даль записує багато слів української мови, які прийшли туди разом із дружинниками Київської Русі, коли ті підкоряли й освоювали землі корінних угро-фінських племен, адже то край «бесспорно весь населен был разной чудью» (пізніше вчені навели невідпорні докази того факту, що саме під впливом української та церковнослов’янської мов відбувалося становлення молодшої російської мови). Щодо Південної України (яку в імперії наказано було називати колонізаторським іменем «Новоросія») Даль свідчить: «В Новоросии на говор, даже высшего сословия, наложил неизгладимую печать свою язык малоруський», и «во всех, даже и великорусских селениях, народ принял этот говор», внаслідок чого «в Новороссийском крае всюду отзывается наречие малорусское», тобто українська мова.
Ігор Марцінковський
Шевченківський енциклопедичний словник Миколаївщини, Миколаїв, 2014