І знову свято – свято слова поетичного

Український письменник Юрій Мушкетик писав: «Просвітлені античною та козацькою мудрістю і досвідом поетичні візії Кременя про нинішню Україну, про нашу добу – глибокі й неперебутні. Я люблю таку поезію, де мисль огранена досконалим образом, неначе викарбувана на камені». Саме у збірці ліричної поезії Дмитра Кременя «Скрипка з того берега» переплелися відчайдушний біль за людські втрати, за долю гартованих у кривавій боротьбі. За мир, свободу, волю майбутніх поколінь. За словами поета і критика Володимира Базилевського «У цій книзі – любов на всі часи, слово на всі віки, хай і відчуте так, як перед падінням Трої й Карфагену, перед загибеллю Києва від ординців Батия…»
Не випадково лірика автора привернула увагу й зачарувала письменницю, перекладачку української поезії, викладача англійської мови, переможця багатьох літературних конкурсів Світлани Лавочкіної, зустріч з якою відбулася 25 травня у науково-педагогічній бібліотеці м. Миколаєва.
Народилася Світлана у Запоріжжі, у 1995 році закінчила англо-німецький факультет Горлівського інституту іноземних мов. З 1999 року мешкає в місті Лейпциг, Німеччина. Активна учасниця Лейпцигського книжкового ярмарку та щорічного фестивалю Leipziger literarischer Herbst. Світлана Лавочкіна засновниця Асоціації англомовних письменників Лейпцига „Leipzig Writers“ – некомерційної організації, що сприяє розвитку міжнародних літературних проектів. Має публікації оповідань, віршів та перекладів у численних університетських та незалежних літературних виданнях США та Великобританії, зокрема у Лондоні, Едінбурзі, Бостоні, Нью-Йорку, Лас Вегасі.
Душевно й лірично представив зарубіжну гостю, але в душі – українку, наш Дмитро Дмитрович. Світлана розповідала про себе, про свої творчі здобутки, про свою любов до українського поетичного слова. Про те, як у неї виникло бажання перекласти збірку Дмитра Кременя «Скрипка з того берега» англійською. Поет читав вірші з цієї збірки українською, а Світлана вторила йому англійською.
Дружня атмосфера зустрічі була наповнена душевним теплом, насолодою від прочитаних віршів, як українською, так і англійською; відчуттям причетності до творення його величності Поетичного слова.


Відео та фото: Artem Kutsolabskiy

«На рушнику моєї долі»

19 травня відбувся творчий вечір Леоніда Ржепецького – неординарної, завзятої особистості; педагога, історика, поета, краєзнавця, очільника правління Миколаївського обласного відділення Українського фонду культури, заслуженого працівника культури України, лауреата Всеукраїнської педагогічної премії «Малиновий дзвін душі», обласної культурологічної премії імені Миколи Аркаса, члена Національної спілки журналістів України, автора більше 30 книг, навчально-методичних посібників, збірок.
Привітати Леоніда Андрійовича прийшло багато його друзів та колег. Серед них: відомий поет, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка та багатьох літературних премій, голова Миколаївської обласної організації Національної Спілки письменників України Дмитро Кремінь; колега, відомий музикант, керівник Народної Бузької юнацької капели бандуристів “Кобзарський передзвін” Анатолій Андрєєв; однокурсник, кандидат історичних наук, доцент МНУ ім. Сухомлинського Олександр Хаєцький; члени Національної спілки художників України подружжя Артим. Дмитро Артим подарував автору «Портрет полковника українського козацтва Леоніда Ржепецького» і розповів історію написання цієї картини.
Довгі роки творчої співпраці і дружніх стосунків пов’язують Л.Ржепецького з Науково-педагогічною бібліотекою м. Миколаєва, за що в.о. директора бібліотеки Костянтин Картузов щиро йому подякував. Під час вечора було презентовано біобібліографічний покажчик «На рушнику моєї долі», в якому представлені твори письменника та література про його життя і творчість.
Окрасою вечора стали вперше виконані пісні, покладені на вірші поета Наталією Круміленко та Олександром Сичовим, – «Вертайтесь живими, сини», «До твого серця» (присвячена дружині Тетяні) у виконанні Марії Зубкової, студентів коледжу культури і мистецтв. Аудиторію зачарував квартет «Гетьмани».
На завершення вечора поет Леонід Ржепецький читав власні вірші.
В залі експонувалась книжкова виставка «Шляхи духовності Л.Ржепецького».

Відкриття Інтернет-кафе для людей поважного віку

18-19 травня у Миколаївському національному університеті ім. В. О. Сухомлинського на базі кафедри соціальної роботи було проведена всеукраїнська науково-практична конференція «Теоретичні та практичні засади соціалізації людей похилого віку». У межах цієї конференції громадська організація «Освітній центр «Університет третього віку» (далі ОЦ УТВ) разом з науково-педагогічною бібліотекою м. Миколаєва відкрили перше в Україні інтернет – кафе для людей похилого віку «Мудра сова».
Як вдалося реалізувати цей проект?
Починати будь-яку справу непросто. Ідея відкриття інтернет-кафе для людей похилого віку з’явилася декілька років тому, але в ОЦ УТВ не було ні компютерів, ні приміщення, ні фахівців. Про нашу ініціативу дізналося керівництво фірми Geeks For Less, яка подарувала нам десять комп’ютерів, потім до справи підключилися працівники науково-педагогічної бібліотеки, які не лише надали приміщення, але й залучили до цієї доброї справи депутата Миколаївської міської ради Ісакова Сергія Михаловича та видавця Ірину Гудиму, які допомогли придбати монітори. І таким чином, сумісними зусиллями, ми сьогодні отримали можливість створити невеличке свято для наших пенсіонерів.
Інтернет – кафе – це відповідь, на численні побажання слухачів університету третього віку. З великим ентузіазмом і радістю слухачі почали освоювати комп’ютерну грамотність, щоб спілкуватися на рівні з дітьми, онуками, а деякі і з правнуками.
На відкритті Інтернет-кафе був присутній помічник мера Дадиверин Андрій Дем’янович ,який щиро привітав всіх присутніх з відкриттям інтернет – кафе «Мудра сова», подякував засновнику ОЦ УТВ Букачу М. М., за новації, які є важливим для розвитку країни ,а саме тим що допомагають старшому поколінню іти в ногу з часом.
«Так склалося життя, що люди цього покоління не мали можливість ознайомитися з комп’ютерами, смартфонами, Інтернетом. І сьогодні з’явився істотний розрив знань між молоддю і молодим поколінням. Але, сподіваюся, це зміниться », – зазначив Букач М. М.
Сьогодні в століття космічних швидкостей і небаченого прогресу комп’ютерні технології проникли в усі сфери життєдіяльності людства, тому знання комп’ютера є актуальним не лише для молоді, але і для людей літнього віку. Ну, а навіщо ж потрібний комп’ютер бабусі або дідусеві, запитаєте ви? Багато літніх людей продовжують працювати на пенсії і їм, щоб йти в ногу з часом як мінімум необхідно знати, як друкувати текст, як відправити електронний лист. Інші цікавляться, як використати Skype і спілкуватися з родичами, які живуть за кордоном. А який цікавий світ відкривається завдяки Інтернету! Це і бібліотеки з множиною книг, фільми, прогноз погоди, свіжі новини, музеї, пошук знайомих через сайт, та ін..!
Перші кроки вже зроблено. Незважаючи на величезну кількість гостей заходу, молоді і не дуже учні, з азартом і без дещиці скромності приступили до першого у своєму житті уроку – навчання комп’ютерної грамотності. Допомагав їм студент з національного університету ім. В.О. Сухомлинського, однак, незважаючи на юний вік, за якихось кілька хвилин він зміг завоювати довіру групи і почати навчальний процес.
Відкриття інтернет-кафе «Мудра сова» – це результат багаторічної співпраці ГО «Освітній центр «Університет третього віку» та науково-педагогічної бібліотеки, де протягом шести років слухачі освітнього центру знаходять тепло і затишок, які створює колектив бібліотеки. За плідну роботу з організації інтернет-кафе та підтримку ОЦ УТВ директор департаменту праці та соціального захисту населення Бондаренко С. М. нагородив в. о. директора науково-педагогічної бібліотеки Картузова К.М. грамотою департаменту і побажав подальших успіхів у роботі.
У подальших планах працівників науково-педагогічної бібліотеки та керівництва «Освітній центр «Університет третього віку», на базі інтернет-кафе «Мудра сова» створити науково-педагогічний майданчик для вивчення специфіки з навчання комп’ютерній грамотності людей старшого віку та створення методичного забезпечення цієї роботи.
Фотосвітлини: Александр Сайковский

Шляхами педагогічних новацій

15 травня у МЗОШ № 26 відбулася презентація нового інформаційного продукту методичної служби нашої бібліотеки – педагогічної лоції «Шляхами педагогічних новацій», пілотний випуск якого відбувся ще наприкінці 2014 року.

Як відомо, «лоція» – це мапа узбережних вод, яка потрібна для того, щоб вивести корабель на «велику воду». Така мета і у нашої педагогічної лоції: у малому обсязі вона дає короткий зміст тої чи іншої педагогічної новації плюс посилання на більш змістовні джерела. Як показала практика використання цього інформаційного продукту, він потрібен і педагогам, і бібліотекарям в їх повсякденній роботі. Це підтвердив і педагогічний колектив ЗОШ № 26.

На цей час вийшло чотири випуски «Педагогічної лоції».

Ви можете завантажити: Випуск №1, Випуск №2 Випуск №3, Випуск №4

ІКТ-майданчик для шкільних бібліотекарів

Бібліотека школи є особливим середовищем, яке сприятливе для інтелектуального та культурного розвитку особистості, набуття нею необхідних знань цивілізованого суспільства. Шкільні бібліотеки в сучасних умовах наступу інформаційних технологій проходять складний шлях модернізації, на якому бібліотекарі та педагоги, керівники навчальних закладів і освітянська громадськість докладають значних зусиль для того, щоб бібліотеки стали актуальними інформаційними центрами для юного читача. Модернізація шкільної бібліотеки передбачає в тому числі й активне застосування інформаційно-комунікативних технологій.
В травні місяці завершився перший рік роботи ІКТ-майданчика для шкільних бібліотекарів. Було розглянуто такі теми: «Браузери: віджети, плагіни, розширення», «сучасні офісні пакети, програми», «Хмарні технології в роботі шкільної бібліотеки», «Графіки та діаграми – будуємо правильно», «Секрети Microsoft Word», «Робота з електронними таблицями», «Компютерні презентації по-новому», «Файлообмін в мережі Інтернет». Опанування набутими знаннями сприятиме підняттю іміджу шкільних бібліотек і забезпеченню їх конкурентоспроможності завдяки розширенню спектру інформаційних послуг, саморекламі в мережі, популяризації власної діяльності шляхом висвітлення її через мережу Інтернет.

Клуб “Позиція”

18 травня відбулась така довгоочікувана зустріч з Японією у рамках клубу «Позиція», яка почалася з відеокліпу японської пісні «Квітка кохання» у виконанні Юкарі Іто. Ніжна музика, чарівна природа відразу занурили в атмосферу цієї екзотичної країни. Лунали танку та хокку, про існування яких у часі та просторі розповів В. Фальов. Його розповідь низкою фактів і сентенцій доповнила В. Мітіна, яку, у свій час, змінив В.М. Лоза – генерал-майор, військова служба якого проходила на Далекому Сході. Довелося йому відвідати і Японію, де він мав змогу добре ознайомитись з її військовим і цивільним життям. Безперечно, побачене на власні очі було дуже цікаво присутнім, особливо дитячі спогади Володимира Матвійовича, адже народився він на Сахаліні.
Протягом усього вечора лунали музичні твори Моцарта, Сантистебана, Венявського та ін. у виконанні талановитих студентів Миколаївського коледжу культури і мистецтв та учнів ДМШ№1. Завершилася зустріч чудовим відеофільмом про культурну спадщину Країни Висхідного Сонця.
Останній раз у цьому навчальному роцуі ми зустрінемось 15 червня: на вас чекатиме розмова про фантастику взагалі і про її представника – філософа, поета, письменника Олеся Бердника зокрема.
До зустрічі!

Медіабезпека

Інтернет прийшов у життя наших дітей, ставши невід’ємною частиною найближчого оточення. Вони швидко орієнтуються у віртуальному світі, відкривають власні способи використання новітніх можливостей інформаційно-комунікаційних технологій, визначають свої уподобання, розвивають нові потреби. Часто весь цей світ залишається багато в чому невидимим для дорослих, які не мають стільки часу, щоб пройти тими ж шляхами кіберпростору, якими блукають їх діти.
Аудиторія юних інтернет-користувачів в Україні неухильно зростає, та відповідно збільшуються ризики для дітей потрапити у небезпеку. В чому ж головні небезпеки Інтернету? Чим віртуальне інтернет-середовище відрізняється від реального? Як впливає на дітей, як змінює їхнє спілкування? Від яких небезпек дорослі мають застерегти дитину, як допомогти і навчити себе убезпечувати? Ці питання хвилюють і батьків, і вчителів; і вони мають бути компетентними.
10 травня у науково-педагогічній бібліотеці м. Миколаєва відбувся круглий стіл за темою “Медіабезпека: нові виклики та загрози для дитини в інформаційному просторі та шляхи їх подолання”, метою якого було обговорення проблем відповідальної і безпечної поведінки підлітків у сучасному інформаційному середовищі. Ініціаторами та організаторами заходу виступили бібліотека та Кризовий медіа-центр. Миколаїв. У його рамках запрошені фахівці Департаменту освіти і науки облдержадміністрації, Миколаївського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, шкільні бібліотекарі розповіли про досвід у визначенні того, коли Інтернет може бути небезпечним та становити певний ризик для фізичного, психологічного та морального розвитку дітей, як боротися з такою проблемою. Представники Другого миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги запросили скористатися своїм правом на отримання безоплатної допомоги, яка включає в себе юридичні консультації та надання послуг адвоката.
Цікавий досвід дослідження представила у своєму виступі за темою «Кібербулінг як причина наслідок психологічних проблем старшокласників» Анастасія Чуйко, учениця 10 класу муніципального колегіуму ім. В.Д.Чайки, переможець Всеукраїнського конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт учнів-членів Малої академії наук України, учасниця міжнародної науково-методичної конференції з медіаосвіти та медіаграмотності.
Сучасна людина для успішної життєдіяльності не може бути осторонь інформаційних потоків і тому проблема медіабезпеки набуває для України ще більш актуального значення. Основним засобом “захисту” особистості, забезпечення її медіабезпеки є медіаосвіта. І ми всі повинні об’єднатися задля безпеки підростаючого покоління, формування світоглядних позицій української молоді.
Ми всі можемо зробити внесок певним чином. Діти та молодь можуть допомогти створити кращий Інтернет, поводячись позитивно та ввічливо онлайн, через захист онлайн-репутації як їх власної, так і інших, шляхом використання позитивних можливостей створення, залучення та поширення онлайн. Вони можуть допомогти, реагуючи на негатив та підтримуючи ровесників, які стикаються з проблемами онлайн, виступаючи проти кібербулінгу, повідомляючи про неналежний або нелегальний контент, який вони бачать. Крім цього, діти та молодь як цифрові громадяни майбутнього повинні залучатися до участі у дебатах щодо Інтернету майбутнього, маючи змогу виказати свої погляди.
Батьки та вихователі можуть допомогти створити кращий Інтернет через підтримку відкритого та чесного діалогу з дітьми щодо їх онлайн життя, через підтримку особистісного розвитку дітей онлайн та допомогу під час виникнення складнощів або проблем; через використання позитивних можливостей спільного із дітьми залучення онлайн, допомагаючи дітям знаходити та використовувати якісні цифрові ресурси. Вони можуть допомогти реагувати на негатив, залишаючись обізнаними про онлайн діяльність їх дітей (що має відповідати віку), демонструючи власну позитивну онлайн поведінку та повідомляючи про неналежний або нелегальний контент, який вони бачать.
Педагоги та соціальні працівники можуть допомогти створити кращий Інтернет через формування у дітей навичок цифрової грамотності, яких вони потребують у сучасному світі; надаючи їм можливості використовувати та створювати позитивний контент онлайн. Вони можуть допомогти реагувати на негатив, надаючи дітям та молоді підтримку, коли вони стикаються з проблемами онлайн, формуючи гнучкість та впевненість, навички, які потрібні молоді для безпечного користування Інтернетом.


Унікальний талант. Тетяна Роскіна

Тетяна Іванівна Роскіна. Людина, яку Творець обдарував унікальним талантом. Талантом товаришувати, талантом не сваритися, не лаятися, не культивувати образи. Талантом доброзичливості у спілкуванні з іншими. Талантом організувати тих, творчість котрих допомагала втілювати різноманітні проекти у роботі Науково-педагогічної бібліотеки міста Миколаєва.

Наше знайомство й подальше спілкування відбувалося протягом 17-ти років. Тетяна Іванівна була, на жаль, пишу у минулому часі, гарною жінкою, талановитим керівником дуже чуйним до новацій нашого часу. Чи є оті високі технології справжнім благом для людини, то ще питання. Але їх потрібно опановувати, щоб жити у нових умовах. Тетяна Роскіна, незмінний директор НПБ м. Миколаєва, намагалася рухатися у темпі руху інформаційних технологій. Не тільки сама це робила, а й заохочувала колектив своєї бібліотеки, бібліотекарів шкільних бібліотек, організувала створення Бібліотечної Асоціації нашого міста й області й очолювала її. Залучала до цікавих проектів у діяльності бібліотеки читачів, друзів, товаришів, знайомих. Це незабутні моменти нашого життя…

Кабінет директора НПБ був центром, котрий притягував інтелектуалів – технічну та мистецьку інтелігенцію Миколаєва. За чашкою кави або чаю з смачним печивом та цукерками обговорювалися різноманітні проекти культурно-мистецьких заходів, обмінювалися враженнями від прочитаних книг, від художніх виставок, від зустрічей та спілкування з цікавими людьми – знаковими для нашого міста особистостями. Всі знали, що до Тетяни Іванівни можна прийти й отримати підтримку, суттєву допомогу, добре слово. Так саме СЛОВО: що лікує, що підтримує дух, що відроджує бажання жити й творити. Той, хто володіє таким словом, є мудрою людино. Так, вона була мудрою. Вона розуміла, що люди різні за вдачею, за характером, за обдарованістю. Вбачала свою місію у житті у тому, щоб об’єднувати таких різних особистостей у загальних справах, важливих для всієї громади Миколаєва.
Наше знайомство відбулося не в кращий для мене час. Я вдячна Тетяні Іванівні Даниленко та Леоніду Андрійовичу Ржепецькому за це знайомство. Я побачила огрядну красиву жінку, дуже привітну, врівноважену у спілкуванні. Для мене, імпульсивного холерика з підвищеною емоціональністю у стані психологічного тиску з боку колег по роботі, спілкування з Тетяною Іванівною стало справжнім бальзамом на душу. Щоб укріпити мій дух та звільнити від розчарування того моменту мого життя, Тетяна Іванівна разом з Катериною Олексіївною Тимченко провели мій творчий вечір у бібліотечному проекті «Подіум». Увесь колектив бібліотеки поставився до мене й моїх проблем настільки доброзичливо, настільки чуйно, що моя душа відчула тепло душ інших людей, відтаяла, зник тягар психічної напруги. Простір навкруги мене осяювали добрі посмішки. Усі проблеми, що гнітили до цього, здалися нічого не вартими прикрощами, котрі потрібно відкинути від себе й продовжувати свою справу, йти свої шляхом.

Саме ці відчуття на тому незабутньому подіумі (2001 р.) стали основою народження ідеї гобелену «Золотий степ». Тетяна Іванівна дуже лагідно пояснювала мені, що бібліотека стає інформаційно-культурним центром, котрий потребує певних символів нашого регіону, нашого міста. О, тоді я була сповнена ідеєю виникнення стилю Причорноморського степу! Безмежний степ від обрію до обрію, вкритий різнотрав’ям, в якому живуть різні комахи, дрібні тваринки, гніздяться птахи. А там, далеко на обрії, виблискує смуга води. То наші річки та лимани. А до моря ще далеко…

Десь у 80-х рр. 20 ст., ми з моїм чоловіком Віталієм Михайловичем Черкесовим йшли ольвійською античною дорогою. Потім перейшли на траву. З-під ніг раптом стали випурхувати пташки з золотаво-брунатними відтінками пір’я. То були степові куропаточки. Я назавжди запам’ятала відтінки трав’яного покриву: зеленкувато-бронзові, золотаво-охристі, біленькі та лілово-рожеві пелюстки степових квіточок. Стебла степових рослин коливалися від помаху крил стривожених пташок. Степ обдавав дивним духмяним ароматом, котрий не сплутаєш ні з яким іншим. Так захотілося у кольоровому переплетені ниток передати ті відчуття…

Тетяна Іванівна теж захопилася ідеєю створення образу нашого степу й захотіла побачити ескіз. Ескіз на неї не справив особливого враження, але вона вирішила довіритися художнику, тому що розуміла, що гуашеві фарби й справжня ручна робота у матеріалі не одне й теж. А я захопилася підбором ниток за кольоровими гамами, підготовкою оснóвної площини до переплетення кольоровим пітканням, розробкою картону – шаблону рисунку композиції гобелену. Нарешті ткання гобелену завершилося. Його було прикрашено бахромою знизу й пухнастими кульками зверху. Шість частин гобелену по три навколо центральної сьомої за формою нагадували вітрила. А на центральній частині серед трави та степових квітів ховалися куропаточки. Коли ми з вірним моїм помічником, чоловіком, розгорнули гобелен, Тетяна Іванівна захоплено говорила, що вона у захваті, що відчуває подих духмяності степу, що відчуває безмежний простір, наповнений хвилями вітру, води та сонячних променів.

Я завжди з задоволенням йшла до Роскіної спілкуватися. Адже вона була сповнена ідей різних проектів. Радо сприймала ідеї інших й шукала шляхи їх втілення. На початку двохтисячних я працювала у «Сухомлинці» – Миколаївському педагогічному університеті імені В.О. Сухомлинського на кафедрі зарубіжної філології та художньої культури. Очолював цю кафедру відомий філолог, доцент Леонід Михайлович Шкаруба, людина творча та глибоко ерудована. Тут у мене й виникла ідея створити літературно-художній альманах «Освітянські вітрила». Тетяна Іванівна не тільки підтримала цю ідею, але доклала зусиль, щоб Альманах побачив світ. Саме тут й став у нагоді її талант організатора. Склався невеликий колектив однодумців: Роскіна, Т.І., Шкаруба Л.М., Старовойт Л.В. і я. З коректурами текстів працювали філологи, а я розробляла графіку «Освітянських вітрил»: обкладинка, титул, заставки, шмуцтитули…О, це був емоційно насичений час колективної творчості! За чотири роки ми випустили три Альманахи: № 1, 2003р., № 2, 2004р., № 3, 2005-2006 рр. Тепер ці видання раритетні. Вони наповнені унікальною літературно-мистецькою інформацією: прозою, поезією, дослідженнями, критикою… Ми мріяли з Тетяною Іванівною, що створимо таке видання, котре стане цікавим й затребуваним усім прошаркам суспільства. Нести добро, людяність, любов до людини, виховувати людину у заповідях моральності через слово – це було головною метою діяльності Тетяни Іванівни. Пізніше вона організувала створення та видання нового альманаху «Глаголь Добро», залучала до співпраці усіх бажаючих.

Пригадується ще одна подія, що вплинула на духовний зріст Т. І. Роскіної. На одному з симпозіумів з етнодизайну у Полтаві завдяки професору Є.А. Антоновичу я познайомилася з цікавою особистістю, професором, ритором Сагач Галиною Михайлівною. Розповіла Роскіній про неї та про її школу риторики «Златоуст». Тетяна Іванівна захопилася цим напрямом й організувала зустріч Г.М. Сагач з інтелігенцією нашого міста. Враження від промов славетного ритора-професіонала були значущими. Роскіна організовувала виступи Г.М. Сагач для дітей-сиріт в інтернатах, у притулку людей старшого віку, у петенціарних закладах, у бібліотеці для читачів… Тетяна Іванівна завжди усміхнена, відкрита до спілкування, захоплена словом ритора Сагач, вірила у покращення природи людини через Слово…

Пригадується екскурсія до фортеці у Білгород-Дністровський та на підприємство Шабо. Тетяна Іванівна завжди піклувалася про добрі стосунки в своєму колективі. Життя – не тільки праця. Треба вміти й відпочивати. Так щороку наприкінці вересня на День бібліотекаря організовувалися цікаві екскурсії Північним Причорномор’ям. На одну з них Т. Роскіна запросила й мене. Враження були незабутні. Я їй щиро вдячна за побачене: хвилі лиману, вітер, фортеця, що знайома з дитинства моєму поколінню за книгами В.Катаєва «Белеет парус одинокий». А потім екскурсія на виноробне підприємство Шабо. Ми гралися з струменями фонтану, кидали на згадку монетки, торкалися статуї Бахуса – патрона виноградарів і виноробства, бога вина та радощів. Дивувалися колосальним діжкам, де визріває та грає вино, захоплено розглядали макети кінних возів переселенців до нашого степового краю з Швейцарії, щоб розводити тут виноградники, вирощувати життєдайну лозу й нести радість собі й людям. А потім ми дружно сиділи на берегу моря, вже прохолодного, на заході сонця. Сповнені чудовими враженнями та стомлені подорожжю поверталися до дому. Як було гарно!…

Тетяна Іванівна завжди була готова підтримати художників. Вона пропонувала робити виставки живопису, графіки, бумагопластики, декоративно-прикладного мистецтва у читальному залі. Виставляла й не раз свої роботи, й презентувала роботи моїх студентів. Я дуже вдячна за організацію виставки живопису миколаївського художника Костянтина Швецова, друга моєї родини. К. Швецов самодіяльний художник, навчався у свого батька – професійного художника, в студії Вайнштока Р.Б. Швецов дуже обдарована людина, талановитий живописець. Підготовка виставки в бібліотеці та заохочення з боку Тетяни Іванівни допомогли художнику повірити у свої сили, свій талант. Це його надихнуло на створення морських пейзажів, що вразили майстерністю передавання стану природи. Роботи настільки сподобалися й читачам, й бібліотекарям, що експозиція не розбиралася кілька місяців. А згодом Костянтин Швецов зробив ще одну виставку своїх робіт в бібліотеці за підтримки Роскіної. Найголовнішим стало те, що вже не молодий художник повірив в себе, відкрив для себе шлях подальшого розвитку.

Рух часу невпинний… Різні події проминули за останні роки. Були позитивні відчуття, пережила я й горе втрати мого чоловіка, що був добрим другом бібліотеки й Тетяни Іванівни. Нам усім дуже імпонував її завжди позитивний настрій. Ніколи вона не дозволяла особистим ситуаціям впливати на її спілкування з людьми на роботі. Скільки разів ми пили каву та їли смачне морозиво, згадували цікаві ситуації, планували різні заходи. Тетяна Роскіна розповідала про своїх доньку Ірину та улюблену онуку Шерон й маленьку другу онучку, якою так і не встигла натішитися-набавитися в Ізраїлі, про туристичні поїздки до Європи. З юності вона мріяла побачити Париж, побувати у Франції. Я зараз тішуся з того, що вона здійснила свою мрію…

З осені минулого року ми з Тетяною Іванівною вирішили започаткувати проект «Каліграфія та когнітивний дисонанс». Вона наполегливо вимагала від мене більшої активності, але моя робота відбирала майже весь мій час. Проект хотіли розпочати з другої половини січня проведенням лекції та майстер-класу з створення особистої родинної книжечки та з опануванням початкової каліграфії. Потім кожного місяця на майстер-класах мали удосконалюватися, і вже у травні на Днях Кирилиці провести заключний захід з виставкою всього напрацьованого. Але не сталося… Навіть під час хвороби, а захворіли ми водночас, по телефону ми все планували й обговорювали наш проект. Тетяні Іванівні ставало все гірше. Ми всі дуже хвилювалися й переживали за неї, бажали скоріше видужати.

Звістка про те, що наша Тетяна Іванівна пішла з життя 30 квітня настільки приголомшила мене, настільки вразила, що не можу прийти до тями й зараз. Я вдячна Богу, вдячна долі, що в моєму житті була така феноменально чудова людина! Це щастя спілкуватися з тим, хто тебе розуміє, хто надасть допомогу, хто словом підтримає у скрутний час.
У суспільно-культурному просторі нашого міста Миколаєва Роскіна Тетяна Іванівна була й залишається знаковою особистістю. Завдяки її роботі успішно працює й продовжує розвиватися науково-педагогічна бібліотека – центр культурної, освітньої, мистецької діяльності нашої громади. Беззаперечно, бібліотека повинна носити ім’я Тетяни Іванівни Роскіної. Беззаперечно, всі започатковані нею проекти повинні працювати, а нові потрібно втілювати, щоб пам’ять про таку дивовижну особистість талановитого керівника ніколи не згасала. Присвоєння ім’я Тетяни Роскіної науково-педагогічній бібліотеці міста Миколаєва й буде позначкою нашої пам’яті та шанування.

Тетяна Іванівна Роскіна назавжди залишається жити в наших серцях!
Пам’ятаємо з любов’ю!
І.Г. Черкесова, професор, заслужений діяч мистецтв України

Пам’яті Тетяни Іванівни Роскіної

Сумна новина, яка надійшла з Ізраїлю, темною хмарою, болем відгукнулася у наших душах. Після тяжкої нетривалої хвороби перестало битися серце директора науково-педагогічної бібліотеки міста Миколаєва Тетяни Іванівни Роскіної. За обрій Вічності відійшла її світла душа.

Для нас, як і для тисяч педагогів та бібліотечних працівників міста, Тетяна Іванівна була і залишиться прикладом сумлінності та відповідальності, виключної толерантності, істинної інтелігентності. Під її керівництвом сформувався високопрофесійний колектив бібліотеки, яка стала справжнім центром духовного самозростання педагогічного новаторства, як для вчителів-початківців, так і для колег-науковців.

Численні заходи, що планувалися і проводилися тут під керівництвом Тетяни Іванівни, залишаться у нашій пам’яті як символ відданості та високого призначення керівника освітянського закладу. Бібліотека стала уже духовним центром міста, де педагоги, працівники культури, митці, городяни зустрічалися, відзначали знаменні і пам’ятні дати, обмінювалися досвідом.

У найважчі часи становлення незалежності України, незважаючи на мізерне фінансування, Тетяна Іванівна зуміла зберегти фонди бібліотеки, не втратити читачів і залучити до творчої співпраці міську і обласну громаду для культурно-просвітницької діяльності. Традиційними стали численні літературні, поетично-музичні вечори та зустрічі, діяли клуби наукової та творчої інтелігенції, було створено кіноклуб для молоді. Їх організатором та натхненником завжди виступала Тетяна Іванівна. Бібліотека стала справжнім виставковим майданчиком для художників-професіоналів і початківців.

Нещодавно науково-педагогічна бібліотека відзначила свій 70-річний ювілей, 30 років життя Тетяна Іванівна присвятила становленню, розбудові і служінню в ній. А всього її бібліотечний стаж сягає понад 40 років.

Уміння працювати з людьми, бачити перспективу, налагоджувати ділові зв’язки – ці риси були визначальними у професійній діяльності Т.І.Роскіної. ЇЇ доброзичливість, чуйне ставлення до всіх, висока внутрішня культура, духовність і толерантність, жіноча мудрість і привабливість наче магніт притягували миколаївців. Вона була ніжною матір’ю і бабусею, люблячою дружиною і донькою.

Почесним завданням для кожного з нас, хто продовжуватиме справу Тетяни Іванівни, – зберегти той високий професійний і духовний рівень культурно-просвітницького закладу.

Вона назавжди залишиться у серцях і пам’яті кожного з нас Людиною великої душі і любові, високого професіоналізму і шляхетності. Вона залишиться для нас живою…

Колектив науково-педагогічної бібліотеки міста Миколаєва та друзі бібліотеки.

Світлої пам‘яті Тетяни Іванівни Роскіної – миколаївської зірки добротворення

«Ліпше добре ім‘я за багатство велике, і ліпша милість за срібло та золото».
(Пр. 22:1)

Кожна людина приходить у цей світ зі своєю унікальною місією. Такою неповторною місією Господь обдарував знакову постать м. Миколаєва, Миколаївщини, України Свою обраницю – Тетяну Іванівну Роскіну, директора Миколаївської науково-педагогічної бібліотеки, знану громадську діячку, відому християнську просвітительку, керівника Миколаївської філії Всеукраїнського народного університету імені Григорія Сковороди – Миколаївську Зірку Добротворення.
Тетяна Іванівна відійшла у Вічність на 67-му році життя 30 квітня 2017 р. в Ізраїльській клініці, де лікувалася від тяжкої недуги. Царство Небесне Вам, високодостойна і дорога Тетяно Іванівно! Вічна пам’ять у наших молитвах і серцях!
Т.І.Роскіна – яскравий взірець подвижництва на багатій ниві культури, науки, освіти, просвітництва, добротворення. Кілька років, з 2010 р., разом із колегами вона самовіддано, на волонтерських засадах розбудовувала Миколаївську філію Всеукраїнського народного університету імені Григорія Сковороди, об’єднавши навколо себе великий гурт сподвижників-сковородинців, патріотів-земляків, старших і молодших, відомих і ще не відомих, творчу еліту Миколаєва, які стали з нею пліч-о-пліч, розбудовуючи Храм Народного Університету, який за короткий час став найкращим, найдієвішим на теренах рідної України.
Про талант керівника великої бібліотеки (однієї з найкращих в Україні), талант організатора та ініціатора багатьох благородних справ і творчих акцій свідчать не лише численні нагороди Т.І.Роскіної, але і її великий і безперечний авторитет у колективі, суспільстві, державі. Проте найвищу нагороду вона отримає на Небесах за своє милосердя, добротворення, за чисте серце, відкрите світу і кожній людині у наш холодно-прагматичний час.
Молимо Господа простити Тетяні Іванівні Роскіній гріхи вільні і невільні, дарувати високу обитель у Царстві Небесному, куди вона поспішила від нас відійти…
Ніколи не згаснуть у пам‘яті серця усі наші творчі справи, зустрічі, знакові події, зокрема, у школах, вузах, сиротинцях, у притулку для людей старшого віку та інвалідів разом із директором Володимиром Яковичем Власовим. Ніколи не потьмяніють на скрижалях серця світлоносні зустрічі вдома та у великих аудиторіях, в Україні та у братній Словаччині у березні 2016 р., де ми провели низку просвітницьких акцій у м. Прешові, м. Кошіце, м. Ружонбергу, в Прешовському та Ружонбергському університетах, в Українському домі м. Прешова тощо. Всюди Т.І.Роскіна несла свої мудре слово, інноваційні погляди на розвиток культури, мистецтва, науки, освіти, осявала численні аудиторії своєю енергією Добра і Краси, Мудрості й Терпіння, Праці й Натхнення. Без неї осиротіла не лише дружна родина, якій ми висловлюємо найщиріше співчуття, – осиротів Миколаїв, Миколаївщина, улюблена бібліотека, Всеукраїнський народний університет імені Григорія Сковороди, осиротіли усі ми, увесь Божий світ…
Кожна людина – неповторна, кожна Доля – унікальна: Тетяна Іванівна Роскіна – талант служіння державі, суспільству, рідному колективу, ближнім і дальнім як людина високих духовно-моральних цінностей, істинна берегиня української культури, мистецтва, науки, освіти, кращих традицій українського народу. Їй були близькими слова святого апостола Павла: «Дбайте про любов і про духовне пильнуйте» (Кор.14:1).
Її могутній потенціал милосердя – світоч натхнення для сучасників і наступних поколінь, її природна мудрість і шляхетність, життєвий оптимізм, працелюбність, яскрава харизма лідерства й толерантності – незабутній взірець для тих, кому дорогі слова Г.С.Сковороди: «Любов є джерело всякого життя».
Віримо, що велика справа життя Т.І. Роскіної увічниться творчими зусиллями її вірних сподвижників і друзів, колег та учнів.
Нехай Господь благословить у Царстві Небесному Тетяну Іванівну Роскіну – Миколаївську Зірку Добротворення!
Г.М.Сагач, доктор педагогічних наук, доктор теології, доктор філософії (Словаччина), професор, академік 4-х Міжнародних академій, проректор Всеукраїнського народного університету імені Григорія Сковороди, координатор філій, лауреат Міжнародної премії Григорія Сковороди