Виставка живопису Серафими Сенкевич

У приміщенні бібліотеки відкрито виставку живопису заслуженого діяча мистецтв України, відомого художника Серафими Сенкевич.
Запрошуємо переглянути нову експозицію!

Живопис Серафими Сенкевич відразу бере в полон сильним темпераментом і яскравою колористикою. Буяння розкішної багатокольорової природи, здається, вихлюпує з рам і сповнює повітря пахощами квітучих яблунь та пронизливою духмяністю сонячних лісових полян. Затишні хвилі молдавських Кодрів та могутні зелені перевали Карпат сусідують із усталено-мирними кольорами українського Степу, синіми стрічками річок та жовтим золотом ланів. Узагальнені символи легко переходять у філігранно виписані букети польових квітів, так насичених прагненням рости, або в стиглі яблука чи груші, по-рубенсівськи плотські.

Повноцвіття й наповненість кольорів, здається, ще більше розкриваються від тривалого споглядання цієї стихії, яка розквітає нуртуванням, просто таки вибухає повнокровним життям, якимсь невтримним темпераментом – і в тому вгадується внутрішня сила цієї красивої, спокійної і впевненої жінки-художниці.
Так, художник Серафима Сенкевич своєю творчістю відкриває саму себе. В її пейзажах чи натюрмортах виривається назовні душа, виливається навіть те, що таїться в глибинах душі, що часто є таємницею для самого автора, для його уявлень про себе – й тоді подив перехоплює подих самого творця. Такий вигук душі, враженої власним відкриттям вивільнених радощів природи, чуємо в багатьох полотнах майстрині живопису – миколаївської художниці Серафими Сенкевич. Вона не стримує своїх почуттів перед чистим полотном, вона змушує фарби проникнутися її власним темпераментом – і тоді в нашій суєтній дійсності з’являються такі ностальгійні острови таємного світу, вимріяного душею творця-художника, й вони повертаються до нас зримим раєм, втраченим колись грішною й самовпевненою людиною.

Полотна Серафими Сенкевич дихають свіжістю, відсвічують здоров’ям, дають передчуття щастя, випромінюють енергію квітування, зросту, відновлення, а часом і відчайдушного забуття тривог та негараздів… І все це пронизане почуттям людської доброти, яка одухотворяє цей світ, дає відчуття безконечного життя цим деревам, квітам, землі й небу. Воістину, художник у стані натхнення відкриває в собі Бога, сягає висот спілкування з Ним, з острахом торкаючись зором таємниць Божественної світотворчості…
Відтепер світ наш складатиметься також із цих одухотворених фарб. У них просто цвітуть сади, по-весняному дихає земля, не облітають осінні квіти, сяють яблука, виногрона і писанки, заворожує незбагненний жест жінки, яка розчісує волосся, плине у вічність така реалістична річкова вода, мерехтить і піниться таке імпресіоністичне море… Як на мене, цього вже немало, щоб відчути себе банально щасливим…
Валерій Бойченко