Мистецька читальня «На крилах поетичної любові»

Йшов дощ, прохолодний і надокучливий…Його сірі, вогкі пекторалі лягали на руді дахи будинків, промоклі міські вулиці та бліді парасольки перехожих ностальгічною втомою від такої непривітної як для весни погоди. Місту вже декілька днів бракувало свіжих кольорів сонця, південного тепла і ласки, – що так зазвичай до лиця оптимістичній апасіонаті квітня, з його щебетом розбурханого птаства, мрійливим вітерцем в обличчя – тремтливим подихом ранньої весни…
Та попри це, філософ, з нотками скептика в душі, сказав би: усе йде, усе змінюється…Бо хвиля зовсім інших почуттів нахлинула, як тільки переступила поріг Науково-педагогічної бібліотеки. Зізнаюсь, давно вже не доводилось відчути таку насолоду від неймовірно зворушливиої атмосфери сонячних бризків поезії, як на цей раз.
Вечір поезії, ведучим якого був відомий на теренах рідного краю поет і просвітянин, лауреат премії імені Миколи Аркаса, вчитель-методист, заслужений працівник культури України Леонід Ржепецький, – як ковток свіжого повітря, як подарунок долі став незабутнім для кожного його учасника.
У зручний для її шанувальників час, о 17 годині, у затишному приміщенні педагогічної бібліотеки, за особистого сприяння її директора Тетяни Роскіної, 11 квітня вечір поезії пройшов у форматі публічної презентації нової книги Леоніда Ржепецького «Волошки у житі».
Серед поважних гостей княгиня риторики – гостя із столиці Ганна Сагач – доктор педагогічних наук, професор, академік трьох Міжнародних академій, проректор Міжнародного народного університету українознавства імуні Г.С. Сковороди, кавалер ордену Святої Варвари.
Великий патріот рідного краю, педагог і поет Леонід Ржепецький побудував захід у двох частинах. На поетичному вечорі також звучала й музика, лунали пісні.
На Миколаївщині 2011 рік обласна організація Спілки письменників України оголосила Роком поезії Еміля Январьова, – розпочав вечір з повідомлення Леонід Андрійович. – Тож тепер маємо нагоду щомісяця збиратися під дахом педагогічної бібліотеки з такого приємного поетичного приводу.
Олександр Сичов, виконавець пісні на слова Л.А.Ржепецького «Рідний край» висловив її автору слова щирої вдячності за любов до рідної землі, яка надихає його на зореносну творчість, дає наснагу на плідну педагогічну працю.
Вихованці Леоніда Андрійовича, учні Миколаївського муніципального колегіуму свою повагу до вчителя передали у зворушливому декламуванні його поезій, зірвавши бурхливі овації учасників вечора.
Загалом на заході панувала атмосфера вишуканої інтелігентності і творчості.
Перш ніж перейти до презентації і обговорення власної книги «Волошки у житі», Л.А.Ржепецький познайомив присутніх з новинками миколаївських поетів, які щойно вийшли з друку.
– Не обійду чужого болю…
Наче зірвана струна різонула болем тишу: поезія Валерія Петровича Бойченка для нас, сучасників, тепер назавжди залишиться останнім напутнім акордом поета, його останньою сльозою, та болісним щемом стискатиме щоразу в грудях у кожного, хто знав, любив і поважав цю глибоко шляхетну, високоосвічену людину.
…Поети йдуть з життя завжди несподівано і раптово. Ще довго уява не згоджується з тим, що його вже немає серед нас. Така вже доля. І яким би багатим не був його творчий доробок, ніяк не хочеться сприйняти того, що цей рядок – його останній…
Неначе птахи змахнули крилами – в одну мить підвівся зал, переповнений туги і смутку…Хвилиною мовчання миколаївці вшанували світлу пам’ять Валерія Бойченка.
На столі перед ведучим різнобарвними палітурками рясніли книги наших улюбленців – поетів-земляків: голови обласної організації Спілки письменників України Дмитра Кременя, Володимира Пучкова, В`ячеслава Качуріна, Ганни Король Людмили Чижової, Світлани Іщенко (яка хоч нині живе далеко за межами рідної країни, але зв’язку з Миколаївщиною не розірвала), Івана Кушніра,…
Одна за одною ведучий гортав поетичні кантати духовності сьогодення і вічності, та декламуючи їх дарував, щоразу зривав шквал аплодисментів.
Доброзичливу обстановку на заході поважна гостя вечора Галина Сагач оцінила як спрагу за духовністю, бажання відчути поетичний дух вірності служіння рідному народу.
Немає нічого вищого, ніж піднімати, уславлювати свій народ, – сказала княгиня риторики. – Мене вабить місто Миколаїв ставленням людей до своїх поетів.
Галина Михайлівна вже п’яте приїздить до нашого міста з почесною просвітницькою місією. Вона особисто подякувала Тетяні Іванівні Роскіній за те, що вона підтримала ідею Міжнародного університету українознавства ім. Г. С. Сковороди і створює усі умови, щоб подібні заходи стали традиційними.
Окремо зупинившись на особистості автора презентованої читачам книги «Волошки у житі» Леоніді Ржепецькому, – відзначила його внесок у справу виховання поетичним словом молоді, відверту любов до одвічних цінностей українців – матері, коханої, дитини.
Я – ритор, я словом працюю інакше, – зауважила Галина Михайлівна. – Ритори – споживачі того слова, яке поет виокремлює в образ. Але, щоб заслужити довіру від читача, поет насамперед повинен бути патріотом, повинен бути спроможним стати часточкою душі народу, його радості – його болю. Тому коли зустрічаються у людині поетичність і переконання в одному виразі – особливо тішиться серце. Це, зокрема, стосується автора збірки поезій «Волошки у житі» Леоніда Ржепецького.
Наш апокаліптичний час найбільше жахає теплохладністю й льодовою мертво холодністю багатьох сердець, – наголосила далі Галина Сагач. – Вічні цінності, закодовані в архетипах: Бог – Україна – родина, – з яких і проростають благородні протуберанці серця: діти – квіти – зорі, – за словами Л.А.Ржепецького. Його поезія – чутлива, сентиментальна, у ній ми відчуваємо трепетний зв’язок із Богом, коли мати – це голубка, сонцесяйна, ніжна… Вчитель-поет усвідомлює свою місію. Розумієш відтак, що муза педагогічна прикипіла до свого престолу.
Не обминула шанована гостя і теми кохання у творчості Леоніда Андрійовича.
Лірична поезія Леоніда Ржепецького, без сумніву, привабить у збірці «Волошки в житі» й тих, хто ще чекає весну кохання, – ділилась із читачами Галина Сагач. – Тож не можу собі не дозволити сказати добре слово на адресу його дружини – натхненниці на творчу працю, відомої журналістки Тетяни Даниленко. Дякуючи перу Тетяни Іванівни у регіональних ЗМІ постійно виходять актуальних публікації на тему культури. Це дуже помітна і благородна справа, коли двоє людей працюють у сфері слова.
На вечорі було багато молоді, студентів. Їх бажання прийти на цей захід свідчило про те, що зерна вчителя, з поетичним поглядом на життя (як зазначила про Леоніда Ржепецького Галина Сагач), падають у добрий грунт.
Їх очі, що сяяли щастям, говорили самі за себе: нехай у житті кожного з нас буде більше лірики і любові, веселок щастя – зоряних мрій поетів…

Олександра МЕНТЕЛЬ, член Національної спілки журналістів України