Історична правда з Вахтангом Кіпіані

Зовсім нещодавно, я, навчаючись в 11 класі, часто готувала цікаві матеріали на уроки історії та української літератури. Черпала я матеріали з прекрасних відеопередач “Історична правда з Вахтангом Кіпіані”. І уроки, які, грубо кажучи, готувала я, із задоволенням слухали мої однокласники. Але це не зрівняється з подією, що відбулася чотирнадцятого червня. Дивитися на екрані комп’ютера – це одне, а бачити вживу ведучого тієї самої відеопрограми – зовсім інше. В Науково-педагогічній бібліотеці в прекрасну середу відбулася презентація трьох книжок, упорядником яких є людина з вірою в прекрасну ідею, людина з непересічною громадянською позицією, людина, котра займається важливою справою, людина, яку просто хочеться слухати, а саме – відомий історик і редактор “Історичної правди” Вахтанг Кіпіані. Книга “ОУН і УПА” дрібницями, фактами, побутовими спогадами піднімає гострі питання в пошуках правди про відчайдушних борців за українську державність — бандерівців, хочете, беріть в лапки, хочете – ні.
— Ми маємо про це знати, незалежно від політичних поглядів. Моя позиція — ти не можеш дізнатися правду про Україну, якщо винесеш за дужки дії ОУН і УПА. Тому ми намагаємося наблизитися до цієї самої правди, — зазначив журналіст, представляючи першу книгу.
Ще з давніх-давен в України з Польщею складні стосунки. Саме про відносини цих двох держав розповів історик. Цьому присвячена друга збірка автора “Війна двох правд”. Тема історичної пам’яті актуальна для будь-якої нації, народу чи етносу. І на шляху до примирення в України і Польщі виникають суперечні питання. Можна спільно написати історію Київської Русі, а от волинська трагедія, що зачепила багато українських та польських сімей, куди ближча до сучасності. І тут вже складно, адже у кожного свої герої та свої вороги.
— Гортаючи сторінки книжки “Війна двох правд” ви дізнаєтесь більше фактів про всі ці події, і тоді ви змусите свою голову подумати, як ставитись до цього. Ми не зобов’язані вибачити цих людей, маємо право вважати їх злочинцями, але зрозуміти — можемо.
Присутні також мали можливість дізнатися про ще одну книгу Вахтанга Кіпіані “Українська Канадіана”, де автор приділяє увагу питанню про долю найперших мігрантів у Канаду. Історик з розповідей священиків дізнавався про долю людей, які без жодної підтримки виїздили в пошуках кращого. Про те, як з бруду ставали на ноги і, як, врешті-решт, українці домоглися можливості бути чиновниками і займати високі посади. Вахтанг емоційно каже про те, що люди майже неосвічені, майже безмовні “вписувалися” в чужу дійсність і тільки тяжкої працею за кілька десятків років стали “акціонерами” Канади. І тепер канадські українці активно впливають на політичне та економічне життя.
Наприкінці презентації журналіста засипали питаннями з різних приводів. Ось уривки, якими я особисто встигла вразитися:
— Як ви ставитесь до сучасної декомунізації?
— …Я більше того скажу, деякі вулиці було перейменовано з моєї подачі…
— Чи є опір з боку сучасних вчителів історії?
— …Мене вразило, що на деяких таких презентаціях, де я розповідав одне й те саме, у жодного вчителя не виникло питань. Це значить, що за час існування “Історичної правди” вони не дивилися, не шукали, не вдосконалювали свої знання. Чи засуджую я їх? Частково … В очах дітей зараз, на жаль, вчитель — людина третього сорту. Я вважаю, що вчитель має займатися самоосвітою, щоб вміти донести щось до молодого покоління. Так щоб про нього казали: він – хороший вчитель…
Я думаю, що про журналіста, видатного історика, можна з вдячністю сказати, що він хороший вчитель. Мабуть, однією з моїх літніх задач буде перегляд передач “Історичної правди”, адже спілкування вживу дало ще більший поштовх до вивчення теми, яка цікавить особисто мене.
Аліна Данилова

Фото: Artem Kutsolabskiy & Sasha Lemishevska
Ми не можемо відобразити цю галерею