Віктор Лягін. Підпільно-диверсійна група “Миколаївській центр”

Ця серія документального циклу “Справа №” присвячена історії Віктора Лягіна. Віктор народився у маленькому селі на Брянщині, зростав у великій люблячій сім’ї. Згодом сім’я Лягіних переїхала до Петрограду. Завдяки зусиллям та вольовому характеру Віктор доволі швидко пристосувався до нової школи та вже незабаром випереджав своїх однокласників. З часом досконало оволодів німецькою, англійською та французькою мовами. Після закінчення школи В. Лягін вступив до політехнічного інституту ім. М. Калініна на спеціальність авіабудування. У тому ж році він одружився і вже в новій сім’ї з’явилась донечка Тетяна. Вже починаючи з 2-го курсу він працював конструктором на заводі та опановував військову справу. Після закінчення інституту Віктор став висококваліфікованим спеціалістом. Важким ударом для В. Лягіна стала неочікувана смерть дружини. Друзі та знайомі більше не бачили його ні на роботі, ні в місті. Виявилося, що він вирушив до Москви, залишивши у Ленінграді доньку Тетяну. В Москві отримав посаду заступника начальника відділення зовнішньої розвідки в центральному апараті Народного комісаріату внутрішніх справ. Одружився на співробітниці зовнішньої розвідки Зінаїді Мурашко. Разом з нею вирушив у США, де збирав інформацію стосовно американських суднобудівних програм. Віктор зумів завербувати в агенти технічного співробітника, який передав йому опис секретного обладнання для захисту кораблів. Це досягнення В. Лягіна було високо оцінено його керівництвом. У 1941 році у подружжя народився син Віктор після чого вони всією родиною повернулися до Москви. Після повернення був призначений начальником відділення першого управління НКВС СРСР. Бажану відпустку планував провести з донькою Тетяною та сестрою Анною, яка була запланована на 22 червня, але планам не судилося здійснитися. Почалася війна. Віктора було призначено на роботу резидента НКВС в Миколаєві для ведення розвідувальної та диверсійної роботи. Ще с перших днів окупації він вжив заходів, щодо його впровадження в апарат німецького керівника всіма кораблебудівними заводами Миколаєва та Одеси. Помічницями у цій справі для нього стали етнічні німкені Емілія та Магда Дукарт, мати та донька, які проживали у Миколаєві. Лягін, оселившись у їхній квартирі, залучив до розвідувальної діяльності і Магду Дукарт. Вона передавала Лягіну важливу розвідувальну інформацію, та всіма можливими способами надавала потрібну допомогу.
Таким чином він поза підозрою розпочав свою діяльність. Найбільш значною стала диверсія на німецькому військовому аеродромі. Після налагодження роботи своєї групи він шукав зв’язку з підпіллям Одеси та розвідником під псевдонімом Бадаєв. Віктор разом з Магдою переїхали до Одеси. З’ясувавши ситуацію у Одесі Лягін повертається до Миколаєва…

З поверненням до Миколаєва Віктор Лягін ставить перед собою нові завдання. Він намагається створити свій базовий партизанський загін. Через репресії, які гітлерівці проводили після вибуху на миколаївському аеродромі, Віктору було складно вести свою діяльність стосовно миколаївського підпілля. Саме це сприяло його рішенню розосередити актив підпілля по області. Про результати своєї діяльності Віктор доповідав у Москву. Важливу роль у збереженні миколаївського підпілля відіграв В. Андреєв ( Палагнюк). Він добре знав Миколаїв, оскільки проходив тут строкову службу, і за короткий час зумів створити мережу явочних і конспіративних квартир. Йому вдалося зібрати цінну інформацію про дислокацію та пересування німецьких військ, встановити зв’язок з підпільними групами, здійснити операції по визволенню полонених з концтабору. Підпільним організаціям області вдалося звільнити понад 5 тисяч військовополонених. У 1942 році разом з донесенням він відправив 4 групи, з яких найбільш успішним був перехід лінії фронту підпільниками В. Хоменко і Ш. Кобером. З посиленням гестапівських репресій до Миколаєва прибула команда для охорони рейхсміністра. Віктор Лягін виступив ініціатором створення підпільного штабу, який координував би всю підпільну діяльність в Миколаєві. Зібрав засідання комітету, де були розподілені обов’язки. Німецькі служби зуміли виявити кількох членів підпільної організації та стратили, до їх числа входили В. Хоменко, Ш. Кобер, Завадський та інші. Віктор Лягін опинився перед загрозою провалу. Через хворобу Магди було запрошено лікаря – Марію Любченко, яка виявилася агентом СД і одразу доповіла про Лягіна, щойно в неї виникли підозри стосовно Віктора. За розмовами на політичні теми Лягін впевнився в надійності Марії Любченко та дав їй перше завдання – видати його особистому зв’язковому Гавриленку фіктивну довідку. Це мало врятувати його від заслання до Німеччини, а натомість він разом з В. Лягіним потрапив у руки гестапівців. На допитах, які тривали близько 4 місяців та супроводжувалися жорстокими тортурами, Віктор запевняв: “Я діяв сам!”. У ході слідства вияснилося, що диверсійно-розвідувальна група, якою він керував, зуміла нанести окупантам збитків на суму в 45 млн марок. 17 липня 1943 року Віктор Лягін був страчений, а 5 листопада 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу посмертно. Трагічна доля спіткала і жінку, яка відчайдушно допомагала Віктору. Магда Дукарт була звинувачена у зраді батьківщині. Не визнавши себе винною, була примусово відправена до психіатричної лікарні, де вона померла. У 1966 році Магду було реабілітовано за відсутністю складу злочину (посмертно). Вже наступного року Указом Верховної Президії УРСР Магда та Емілія Дукарт були нагороджені медалями “За бойові заслуги”. Був репресований ще один учасник групи Лягіна – Микола Улезко, який був засуджений і лише згодом повністю реабілітований. Така жорстока несправедливість була учинена і з деякими іншими членами групи Віктора Лягіна.