Верман Віктор Едуардович

15 жовтня 1933 року на ім’я Сталіна за підписом заступника голови Об’єднаного державного політичного управління Я.Агранова була направлена доповідна записка по справі ліквідованої ДПУ УСРР німецької диверсійно-розвідувальної організації.
В ній йшлося про те, що органами ДПУ УСРР розкрита і частково ліквідована в містах Маріуполі і Миколаєві диверсійно-розвідувальна організація німецької націонал-соціалістичної партії, яка діяла під прикриттям фірми «Контроль – К°». Осередки та резидентури цієї організації були розкриті в оборонних цехах заводів ім. Ілліча і «Азовсталі» (Маріуполь), ім. Марті, «ім. 61», «Плуг і Молот» (Миколаїв), в Маріупольському, Бердянському, Миколаївському, Херсонському і Одеському портах й в частинах 15-ї дивізії (44-й стр. полк, 15-й артполк). Організацією керував представник фірми «Контроль – К°» в Україні Вайнцеттль Йосип (колишній австрійський офіцер, австрійський підданий). Також вказувалося, що широка розвідувальна робота супроводжувалась підготовкою диверсій на ряді підприємств і частковим здійсненням диверсійних актів на заводі ім. Марті.

24 жовтня 1933 р. начальник ЕКУ ДПУ УСРР Мазо в телеграмі начальнику ЕКУ ОДПУ Шаніну доповів про пожежу, що сталася 22 жовтня о 21.00 в Миколаєві в корпусному цеху критого елінгу заводу ім. Марті, де знаходилися 11–12 підводних човнів. В ході подальшого розслідування було з’ясовано, що підпал заводу здійснили члени організації «Контроль – К°».

Окреме місце у справі німецької шпигунсько-диверсійної організації займає особа Вермана Віктора Едуардовича, німецькопідданого, заарештованого органами ДПУ 15 листопада 1933 року. Життя неоднозначної особистості – інженера Віктора Вермана, – уродженця Херсону, німця за національністю, тісно пов’язане з історією міста Миколаєва. Матеріали допитів у справі «Контроль – К°» свідчать про його діяльність на користь німецької розвідки. Реабілітація, проведена в 1991 р., викликає багато запитань у сучасних дослідників. Його ім’я згадується в контексті двох резонансних історичних подій – знищення лінкора «Імператриця Марія» (1916 р.), який був побудований у Миколаєві, та пожежі в корпусному цеху критого елінгу заводу ім. А. Марті, де знаходилися підводні човни (1933 р.). Підпал цеху здійснили члени диверсійно-розвідувальної організації німецької націонал-соціалістичної партії, що діяла під прикриттям фірми «Контроль – К°», з якими взаємодіяв В. Верман.

Здавалося б, що по справі «Контроль – К°» все зрозуміло, і на цьому можна ставити крапку. І все ж… Детальне ознайомлення з матеріалами архівно-слідчої справи основних фігурантів – Шеффера, Вайнцеттля, Вермана, Кришая і Карлла (об’єднані в одну багатотомну справу в (6 томах)), а також інших осіб, що були ними завербовані та проводили шпигунську та диверсійну роботу, породжує безліч запитань, відповідей на які за браком документів, залучених до наукового обігу, поки-що не знайдено. Імовірно, не останню роль відіграли можливі негативні наслідки міжнародного економічного характеру для СРСР. Адже індустріалізація країни вимагала величезної кількості техніки та устаткування, основним постачальником яких була Німеччина. На підприємствах Радянського Союзу працювала велика кількість іноземних спеціалістів – інженерів, конструкторів, консультантів тощо, без яких введення в дію поставлених із-за кордону машин та механізмів було б надзвичайно складним. Крім того, не слід забувати і політичну складову. Міжнародна експортно-імпортна фірма «Контроль – К°» з генеральною штаб-квартирою в Швейцарії мала свої представництва не тільки в СРСР, але й у більшості країн Європи – Великобританії, Франції, Бельгії, Німеччині та інших. Тому згадана акція мала б небажані зовнішньополітичні наслідки, особливо в умовах, коли Радянський Союз тільки розпочинав вихід з міжнародної ізоляції.
Таким чином, на сьогодні ще зарано робити остаточні висновки по справі «Контроль – К°». Зрозуміло лише одне, – що без залучення нових документів з архівів України, Російської Федерації, Німеччини, без спільних зусиль науковців в дослідженні даної проблеми дати відповідь на питання про те, хто з засуджених по справі «Контроль – К°» постраждав безневинно, а хто дійсно вчинив злочини, ще зарано.

Що стосується основних обвинувачених, то долі їх склалися по різному. Згідно постанови Судової трійки Колегії ДПУ УСРР від 23 лютого 1934 р. Шеффер Артур Фрідріхович, як громадянин СРСР був засуджений до розстрілу. Дані про виконання вироку у справі відсутні. Іноземно-піддані Верман Віктор Едуардович, Карлл Генріх Вільямович, Кришай Ріхард Йосипович та Вайнцеттль Йосип Матвійович на виконання постанови Політбюро ЦК ВКП(б) рішенням Колегії ОДПУ СРСР від 3 березня 1934 р. були вислані за межі Радянського Союзу.

Подальша їх доля невідома.

Над програмою працювали:
Автори сценарію: С. Макарчук, С. Жулін
Режисер – С.Жулін
Оператор – О.Попов
Звукорежисер – А.Мунтян
Монтаж – О.Сомова
Редактор – І.Хоржевська